Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві

Основне питання філософії

Питання про відношення свідомості до буття торкається співвідношення двох гранично широких реальностей:

• зовнішнього світу, природи в цілому і
• свідомості, яка сприймає, відображає цей світ.

Щоб зрозуміти як співвідносяться ці дві реальності, необхідно:

з одного боку – вирішити онтологічну проблему: визначити початкову природу сущого, з’ясувати, що є первинним;

з другого – вирішити гносеологічну проблему: зрозуміти, чи може свідомість пізнати світ.

Кожна людина, якщо не прямо, то опосередковано, певним чином вирішує для себе це питання, і в залежності від цього витлумачує інші світоглядні проблеми і виробляє свою життєву позицію. Це і обумовило розвиток в історії філософії таких двох ліній, як матеріалізм і ідеалізм.

Представники матеріалізму вважають, що до людини, поза і незалежно від її свідомості існує матеріальний світ. Свідомість вторинна по відношенню до цього світу, похідне від нього.

Представники ідеалізму вважають, що в пізнанні первинним є ідея (дух, образ, думка), яка може мати різний характер. Або вона належить людині, суб’єкту, що пізнає і який таким чином відкриває для себе, створює світ. Такий підхід називають суб’єктивним ідеалізмом. Або ідея належить всезагальному ідеальному початку (світовому Духу, Загальній ідеї). У такому випадку вона має об’єктивний характер, який не залежить ні від якої конкретної людини. Такий напрямок називається об’єктивним ідеалізмом.

Матеріалісти виходять із того, що буття, матерія первинні, а свідомість – вторинна, що вона відображає світ та його зміни, вирішують гносеологічну проблему так: світ можна пізнати, пізнання нескінченне, як нескінченне і буття, що пізнається свідомістю.

Об’єктивні ідеалісти стверджують, що, оскільки первинна загальна ідея, людина може пізнавати світ лише в тих межах, в яких ця ідея відкриється їй, тобто пізнання світу обмежене самою об’єктивною ідеєю. Суб’єктивний ідеалізм, виходячи із того, що первинною є ідея, думка суб’єкта, вважає, що у кожного є свої ідеї, уявлення, тому об’єктивної істини не існує, знання людини приблизні, ілюзорні, а те, що вважають істиною, має конвенціональний (договірний) характер.

Наведені погляди є моністичними: в них за основу береться один початок: матерія або дух (монізм). Існує також дуалістичне вирішення проблеми первинності: є одночасно два початки – духовний і матеріальний (дуалізм). Але у розвитку своєї філософської концепції філософ-дуаліст неминуче буде переходити або на позиції матеріалізму, або на позиції ідеалізму. Саме тому питання про відношення мислення до буття називають основним питанням філософії.

Діалектика і метафізика.

Філософські вчення розрізняються також за своїм методом. Метод – основний підхід до вивчення предмету дослідження. У філософії історично склалися два методи – метафізичний і діалектичний.

Термін “метафізика” вживається як для позначення теоретичної (спекулятивної) філософії, так і для позначення філософського методу, протилежного діалектиці. З позиції метафізики і у природі, і в суспільстві, і в духовній сфері об’єкти, процеси, явища існують відокремлено, без взаємного органічного зв’язку, вони не розвиваються. Хоча в них і відбуваються певні зміни, вони не приводять до виникнення якісного нового – “немає нічого нового під місяцем”. Метафізичний метод мислення – один із основних методів наукового пізнання. Для філософії і природничих наук він був характерним у той період, коли усвідомлення, осмислення фактів і явищ потребувало відповіді на питання “що є що? ”, тобто коли здійснювався переважно аналіз фактів. Але абсолютизація цього методу приводить до нагромадження формальних визначень та ігнорування взаємозв’язку та взаємообумовленості явищ і процесів, що вивчалися. На етапі синтезування знань, розробки філософських і наукових систем метафізичний підхід є недостатнім.

Діалектичний метод на противагу метафізиці визнає універсальний зв’язок усіх явищ природного, соціального і духовного вимірів дійсності та розвиток її. Головні принципи діалектики – всезагального зв’язку і розвитку.

 

 

Філософія як світоглядне явище з'являється в процесі такого поділу людської діяльності, коли виникає необхідність раціонального освоєння дійсності на найзагальнішому рівні її бачення. Хронологічно цей процес відбувається у різних країнах неодночасно. Свідченням цього є пам'ятки культури, які підтверджують, що філософське знання започаткувало себе в стародавніх Єгипті, Китаї, Індії, Вавілоні, а трохи пізніше в країнах Європи, насамперед Греції і Римі. Власне, філософія як окрема наука виникла саме в античній грецькій культурі. Передумови виникнення філософії були такі:

1) стрибок у розвитку виробничих сил внаслідок переходу від бронзи до заліза;

2) поява товарно-грошових відносин;

3) виникнення держави;

4) зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних установок і уявлень;

5) розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу, необхідність його логічного і абстрактного осмислення.

Започатковується філософія з постановки питання про єдність речей, цілісність світу.

Перші уявлення про єдине походження і єдину першооснову всіх речей були пов'язані з використанням води в зрошувальному землеробстві. Виникли вони в Єгипті в III-II тисячоліттях до н. е. Це ж спостерігається і в стародавній Вавілонії. Вавілоняни, як