Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві

Предмет:

Філософія

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

108

Мова:

Українська

Оцінка:

відіграв В. І. Ленін (1870 -1924), видатний російський політичний діяч, революціонер, філософ. Основні філософські твори – «Матеріалізм і емпіріокритицизм», «Філософські зошити», «Про значення войовничого матеріалізму», «Держава і революція», «Три джерела і три складові частини марксизму» та ін. Розглядав питання про матерію, рух, простір і час, обґрунтував відмінність, між філософським і природничим розумінням матерії. Значну увагу приділив проблемі істини, її об'єктивності, абсолютності і відносності, конкретності. Велике значення надавав правильному розумінню діалектичного методу, закону єдності і боротьби протилежностей. У праці «До питання про діалектику» розглянув сутність діалектики як всебічної теорії розвитку, протилежність діалектики і метафізики. Діалектика, наголошував Ленін, це і є теорія пізнання, оскільки пізнання суперечливий, складний процес, а тому свідоме використання діалектики надзвичайно важливе в пізнанні істини.

З виникненням СРСР і перетворенням марксизму на панівну ідеологію поглибився і процес перетворення теорії марксизму на догматичну схему. Після смерті Леніна цей процес завершився канонізацією всіх складових частин марксизму, в тому числі його філософської частини – діалектичного та історичного матеріалізму. Цьому сприяв вихід у світ так званого «Краткого курса истории ВКП (б) «, який особисто редагував Й. Сталін. Розділ про діалектичний і історичний матеріалізм був оголошений «неперевершеним зразком творчого марксизму» і покладений в основу викладання суспільних наук. Утвердилася надзвичайно спрощена схема марксистської філософії, відхилення від якої було дуже небезпечним і суворо контролювалось ідеологічним відділом партії.

Основні риси марксистської філософії

Створення матеріалістичної діалектики – філософській концепції загального розвитку, побудованій на матеріалістичному рішенні питання про відношення свідомості до буття.

Створення матеріалістичного розуміння історії як природно-історичного процесу, основою якого є матеріальне виробництво, на базі якого надбудовується решта всіх сфер суспільного життя і відповідних відносин людей.

Розробка теорії відчуження.

Розробка теорії соціалістичної революції і диктатури пролетаріату як ідеологічної основи подолання відчуження.

Розвиток ідей марксизму стосовно нових умов класової боротьби і спроба реалізувати ідею пролетарської революції.

Філософська розробка поняття матерії і проблеми єдності світу з позицій діалектичного матеріалізму.

Розробка проблеми пізнання як віддзеркалення об'єктивної реальності в свідомості людини.

Тема 7. Філософія Россії (самостійне вивчення)

Тема 8. Загальна оцінка і відмінні риси сучасної філософії, етапи її становлення

Філософія виникла, як відомо, в трьох культурах одночасно – індійській, китайській і античній, пройшовши довгий і складний шлях свого розвитку. Певним результатом її розвитку можна вважати класичну німецьку філософію, у якій майже всі філософські проблеми минулого досягли досконалості – найвищого рівня розвитку. Після її занепаду в Західній філософії з'явилось багато шкіл і напрямів, які ставили і вирішували ті чи інші проблеми. В еволюції Західної філософії (після класичної німецької») виділяють такі періоди її становлення:

І період: з 40-х по 60-ті роки XIX ст. В цей період відбувається розпад класичних форм ідеалізму. Значного поширення набувають ірраціоналізм, неокантіанство, позитивізм, діалектичний та історичний матеріалізм.

II період: з 70-х років XIX ст. по 1914 р. До зазначених напрямів приєднуються інтуїтивізм, другий позитивізм – емпіріокритицизм, конвенціоналізм, іманентна школа, філософія життя.

ІІІ період: з 1917 р. У 20-ті роки виникають неопозитивізм, неореалізм, герменевтика, а згодом – структуралізм, філософська антропологія. Не слід думати, що нові напрями виникли із нічого, на порожньому місці. Нові школи і напрями розвивали певні сторони попередніх напрямів.

Позитивізм і неопозитивізм

Історія позитивізму має три періоди розвитку.

Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:

пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;
вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія) ;
у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом. Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії»; Г. Спенсером в 10-томнику «Синтетична філософія».

Другий позитивізм виріс з першого. Його відомими представниками були: австрійський фізик Е. Мах, німецький філософ Р. Авенаріус, французький математик Ж. А. Пуанкаре.

Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об'єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.

Третя форма позитивізму – неопозитивізм, який має два різновиди: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий період логічного позитивізму – це розвиток семантики. Цей напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Всі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер, Л. Вітгенштейн та ін.

Філософія життя

Філософія життя, представниками якої є Ф. Ніцше, В. Дільтей, А. Бергсон, О. Шпенглер та ін., – це філософський напрям, який розглядає все суще як форму прояву життя, як деяку реальність, що не є тотожною ні духу, ні матерії, яку можна осягнути тільки інтуїтивно. Для філософії життя головним є поняття життя. Залежно від того, як розуміти життя, розрізняють варіанти філософії життя:

а) Життя береться у його