Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві

Особливої шкоди ірраціоналізм завдає суспільствознавству, твердячи, що суспільство через свою складність, неорганізованість непізнаване. Замість принципу детермінізму в пізнанні суспільства вони вводять принцип індетермінізму, тобто безпричинності.

Фрейдизм та неофрейдизм

Картина розвитку сучасної філософії буде неповною, якщо ми не назвемо і такий напрям, як фрейдизм та неофрейдизм, що розглядають людину з точки зору психоаналізу, розробленого в основному на біологізаторській основі. Основоположниками цього напряму є 3. Фрейд та Е. Фромм (неофрейдизм).

Фрейд визнав існування специфічної психічної енергії і передусім енергію сексуальних потягів (лібідо), яка виливається в неврози, сни, комплекси, соціальні конфлікти, коли відсутня реалізація цих потягів. Е. Фромм аналізує факт соціальної напруженості через інші, більш широкі причини, ніж сексуальні.

Структура психіки особи за Фрейдом складається з 3-х елементів. «Воно» (Id) – архаїчна безособова частина психіки, «Над-Я» – (Super Ego) – установка суспільства і «Я» (Ego). Свідоме «Я» виступає як поле боротьби між «Воно» і «Над-Я», яке витісняє егоїстичні імпульси зі сфери свідомого, обмежує їх вільний прояв, заганяє їх у сферу підсвідомого. Існують кілька похідних від фрейдизму вчень, об'єднаних назвою неофрейдизму, зокрема це біологізаторські теорії, пов'язані з урахуванням зовнішніх факторів, та культурно-соціологічні. Наприклад, у Е. Фромма замість «лібідо» критерієм поведінки людини виступає всезагальна любов, соціально-культурні фактори замість сексуальних, як у 3. Фрейда.

Основні риси західної некласичної філософії

Відбувся поворот філософського інтересу від буття як такого до світу людини, до її реального життя, інтересів і почуттів.

Однією з центральних стає проблема сенсу життя і проблема свободи, яка розглядається як атрибутивна якість людини, що проявляється нею в здійсненні вибору і в творчій діяльності.

Філософія активно виступає як форма критики сучасного суспільства, моралі, мистецтва і науки і в той же час як пошук шляхів до досконалого суспільства.

Відкриття в структурі особи сфери несвідомого і його ролі в життєдіяльності людини стало одним з досягнень сучасної філософії і психології.

У пошуках шляхів і способів пізнання життя, відмінних від природничонаукових методів пізнання природи, філософи звертаються до інтуїтивного, вольового початку, до розуміння, при якому «Я» спрямоване на самопізнання і через нього -- на відкриття, розуміння «Ти» іншого.

Новий імпульс розвитку отримує філософія науки, вивчаючи роль мови в пізнанні світу і спілкуванні людей.

Еволюція неопозитивізму від аналізу мови науки до аналізу буденної мови і від заперечення філософії до використання аналітичного методу в розробці власне філософських проблем показала неможливість філософствування поза світоглядними проблемами.

Пошук шляхів виходу з сучасного стану суспільства, яке оцінюється як кризове, приводить до активізації релігійних філософських учень. Персоналізм і неотомізм, пропонуючи шлях звернення до Бога, виступають одночасно за відмову від насильства, крайнощів тоталітаризму і колективізму, повертаючи людину до її атрибутивних якостей: свободи, самосвідомості, творчості.

Вимога філософії мислити ясно, розумно, раціонально, максимально аргументовано і доказово, до якої приходить сучасна аналітична філософія, набуває в ідейній різноманітності сучасного світу особливої актуальності.

 

 

1. Загальні особливості української філософії

2. Філософські ідеї часів Київської Русі

3. Зародження професійної філософії в Україні та вплив на неї гуманістичних ідей європейського Відродження.

4. Особливості філософії представників Києво-Могилянської академії. Філософія Г. Сковороди

5. Філософські ідеї в ХІХст. та розвиток української філософії в ХХст.

Українська філософія є складовою частиною світового філософського процесу, а саме, розвитку в руслі основних ідей європейської філософії. Характерною її рисою є те, що вона не зароджується в поступовому русі власної культури, як, наприклад філософія Стародавньої Греції, а приходить з Візантії вже в досить розробленому стані. На українському грунті вона в подальшому набуває своїх неповторних культурно-історичних забарвлень. На сьогоднішній день досить дискусійним є питання, чи реальний феномен «української філософії», оскільки нею не було створено таких ідей чи систем, які б стали явищами та надбанням світової культури (за виключенням філософії Г. Сковороди, певних ідей Потебні та В. Вернадського).

Тим не менше, українська філософія – явище іманентне українській культурі, яке виражає особливі риси української ментальності та світосприйняття українців (Ментальність характеризується провідними тенденціями у типах поведінки, уподобаннях, звичаях та цінністних орієнтирах різних націй, народів, культур). Більшість дослідників виділяє такі риси українського національного характеру: відчуття близькості з природою, емоційність, естетизм, сентиментальність, релігійність, шанування індивідуальної свободи, психічна рухливість та своєрідний культ Землі. Всі ці риси мають як негативний, так і позитивний прояв і безпосередньо впливають на філософський спосіб та форму осмислення свого місці в світі.

Особливості української філософії:

• це переважно внутрішнє явище української культури;
• відсутність схильності в ній до абстрактно-раціональних системних побудов;
• тенденція до моральних настанов та життєвого повчання;
• шанування вищих духовних цінностей, зокрема тих, що запроваджуються релігією;
• однією з головних проблем є спроба історіософського осмислення долі українського народу та слов’янства в цілому;
• існування української філософії, переважно, в рамках літератури, громадсько-політичної думки та культурно-історичних проектів.

Філософські ідеї часів Київської Русі

Філософія як особливий напрям інтелектуальної діяльності була занесена в Україну з Візантії разом з християнством, а, оскільки Візантія була прямою спадкоємницею античної Греції, то від самого початку філософська мудрість представлена в Київській Русі у поєднанні з давньогрецькою