Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві

Узагальнене визначення категорії «матерія» має базуватися на тому, що це – об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною.

Рух – це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух – це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії, Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій – відносним: спокій – це лише один із моментів руху.

Рух виявляється у багатьох формах. Основні форми руху матерії: механічний, фізичний, хімічний, біологічний, соціальний. В процесі розвитку матерії з'являються якісно нові і більш складні форми руху. Кожному рівню організації матерії (нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність форм руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю, як і матерія.

Джерело руху – сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії – це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів.

Матерії притаманна також здатність до розвитку і саморозвитку. Розвиток – це зміна матеріального та духовного світу, його перехід від старого до нового. Розвиток є універсальною властивістю Всесвіту. Це саморух світу та розмаїття його проявів (природа, суспільство, пізнання тощо), самоперехід до більш високого рівня організації. Саморозвиток світу виростає з саморуху матерії. Саморух відображає зміну світу під дією внутрішніх суперечностей.

Простір і час – це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції (феномени свідомості).

Простір – це така форма існування матерії, її атрибут, яка характеризується співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю та іншими ознаками. Час – це внутрішньо пов'язана з простором і рухом об'єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів. Простір і час, матерія і рух невіддільні.

Свідомість

Свідомість – це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворювати його в образи і поняття. Дослідники розрізняють: індивідуальну, групову та суспільну свідомість.

Генезис свідомості

Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності, багатьох поколінь людей. Але свідомість має не тільки свою соціальну історію, а й природну передісторію – розвиток своїх суто біологічних передумов. Матерія має властивість, споріднену з подразливістю й відчуттями – властивість відображення.

Всезагальність відображення як властивості всієї матерії зумовлена універсальною взаємодією предметів і явищ. А це означає, що відображення є здатністю матеріальних явищ, предметів, систем у процесі взаємодії відтворювати в своїх структурах особливості інших явищ, предметів і систем.

Відображення проявляється в якісно різних формах. Кожна з них обумовлюється ступенем організації і розвитку матерії, визначається її внутрішнім змістом. Основні типи відображення:

1) неорганічне відображення – пов'язане з механічними, фізичними, хімічними змінами тіл;

2) органічне відображення – має місце в живій природі (подразливість, чутливість, психіка) ;

3) соціальне відображення – рівень існування людської свідомості.

Всі типи відображення мають загальні властивості, які виявляються таким чином:

1) будь-який тип відображення є результатом впливу одного об'єкта на інший; 2) у об'єкті, який був підданий дії, залишається слід, який відтворює особливості структури діючого об'єкта; 3) цей слід впливає на подальше функціонування та розвиток об'єкта.

Отже, відображення становить процес, результатом якого є інформаційне відтворення властивостей взаємодіючих об'єктів. Інформація – об'єктивна сторона процесу відображення як властивості всієї матерії. Вона всезагальна. Тому будь-яка взаємодія включає в себе інформаційний процес, вона є інформаційною взаємодією у тому розумінні, що залишає про себе пам'ять в іншому.

Структура свідомості, її основні рівні

Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям «психіка людини». Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії. Свідомість – це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Основні форми діяльності свідомості: пізнавальна (когнітивна), емоційна та мотиваційно-вольова.

Логічна структура когнітивної діяльності людини складається із чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленневого та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам'ять. Але у пізнавальній сфері свідомості провідна роль, безперечно, належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.

Емоційна сфера свідомості – складне, мало досліджене явище. Емоції – це відображення об'єкта у формі психічного переживання, хвилювання. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах. відчай), пристрасті та самопочуття.

Мотиваційно-вольова сфера свідомості складається із мотивів, інтересів, потреб суб'єкта в єдності зі здібностями у досягненні цілей.

Поряд із свідомістю у «внутрішньому світі» людини