Філософя, її предмет і роль в суспільстві

Характеризуючи філософію мілетскої школи, Енгельс говорив, що “тут перед нами вже повністю вимальовується первинний стихійний матеріалізм, який на першій стадії свого розвитку вельми природно вважає єдність в нескінченному різноманітті явищ природи і шукає її в чомусь визначено-тілесному, в чомусь особливому, як Фалес у воді” . 

На відміну від Фалеса його учень Анаксимандр вважав першоматерією не воду, а апейрон- невизначену  по відношенню до будь-кого з можливих своїх станів матерію. Апейрон, вчив Анаксимандр, –це вічна і нескінченна, єдина матеріальна першооснова, що знаходиться в безперервному русі, джерело конкретних речей і явищ. Всі речі і явища виникають з апейрона і, припиняючи своє існування, перетворюються в апейрон же, тобто з якісно визначених стають знову матерією як такою.

Історично цінною стороною у вченні Анаксимандра є його висловлювання про протилежності і їх роль у виникненні речей з апейрона. Анаксимандр стверджував, що речі виникають внаслідок постійного руху апейрона, що приводить до виділення з нього таких протилежностей, як холодне і тепле, вологе і сухе. Завдяки вічному руху апейрона і утворенню протилежностей одні світи і речі народжуються, інші знищуються, у Всесвіті відбувається нескінченний кругообіг світів і речей, не потребуючи ніякого сприяння богів.

Спираючись на своє вчення про протилежності, Анаксимандр зробив спробу дати природничонаукове пояснення видимої частини Всесвіту і намалював наступну картину її виникнення: спочатку з апейрона виділився дітородний початок у вигляді холодного і теплого; з нього утворилася вогненна сфера, яка вдягла навколишню Землю в повітря; потім ця вогненна сфера порвалася і замкнулася в декілька кілець, з яких в свою чергу виникли Сонце, Місяць і зірки. Постановка Анаксимандром питання про протилежності, що виділяються з апейрона, породжуючи світи і речі, свідчить про наявність в його вченні елементів стихійної діалектики.

Останній представник мілетскої школи Анаксимен, продовжуючи філософську лінію Фалеса і Анаксимандра, вів боротьбу вже не тільки з релігією, але і з ідеалізмом, що виникав в  Греції.  Вічною першоматерією Анаксимен вважав повітря і бачив в ньому джерело виникнення всього, що існувало, існує і буде існувати. При цьому він стверджував, що всі речі і явища виникають з повітря і потім знов в нього перетворюються. У вічному розвитку безмежного повітря Анаксимен бачив головну причину зміни всього існуючого. Одночасно він вважав, що всі різні стани матеріальної субстанції залежать від тієї або іншої міри розрідження або згущення повітря. Він вчив, що безмежне повітря, розріджуючись, стає вогнем, а густішаючи, ущільнюючись, послідовно перетворюється у вітер, хмари, землю і, нарешті, в камені. Всі ж інші речі і явища світу утворяться, згідно Анаксимену, з цих перерахованих вище станів матерії.

Будучи матеріалістом, Анаксимен, однак, віддавав данину епосу і формально не заперечував існування богів. Правда, він стверджував, що боги не вічні і, як і все інше в світі, також виникли з повітря.

У поясненні матеріальної єдності світу філософи мілетскої школи пішли декілька далі перших матеріалістів країн Стародавнього Сходу. Але їм властива і відома обмеженість в порівнянні з індійським і китайським матеріалізмом VII-VI віків до н.е. Ця обмеженість виявилася головним чином в тому, що перші грецькі філософи майже не займалися з’ясуванням питання про причину розвитку матерії і не розробляли проблем теорії пізнання.

Друга половина VI віку до н.е. в Греції характеризується загостренням боротьби між тією частиною суспільства, що відстоювала старі аристократичні порядки в суспільному і політичному житті і прогресивними шарами рабовласників, промисловців і торговців, прихильниками демократичних форм рабовласницької диктатури.

Боротьба, що загострилася в цей період між аристократичними і демократичними групами рабовласників, знайшла своє специфічне вираження і в області ідеології. Якщо раніше реакційна аристократія, борючись з матеріалістичною філософією демократичних груп, спиралася лише на релігію, то тепер ідеологи аристократії стали розробляти ідеалістичну філософію, використовуючи її як “теоретичне обґрунтування” релігії і додаткову, більшь довершену в порівнянні з релігією зброю боротьби проти матеріалістичної філософії.

Першою ідеалістичною філософією античної  Греції є піфагореїзм. Родоначальник стародавньогрецького ідеалізму Піфагор (2-а половина VI віку до н.е.) активно виступав проти прихильників рабовласницької демократії і матеріалізму спочатку на своїй батьківщині, на острові Самосі, а згодом, вигнаний звідти за політичну діяльність на користь встановлення диктатури рабовласницької аристократії, перебрався в Південну Італію і в місті Кротоне організував релігійно-політичний союз, що став центром аристократичної реакції і ідеалізму. У кінці VI століття до н.е. піфагорійський союз був розгромлений прихильниками демократії і припинив існування. Однак послідовники Піфагора продовжували свою діяльність ще протягом двох сторіч.

Піфагорійці, фундатори стародавньогрецького ідеалізму, були одночасно і математиками. Як математики вони зосереджували свої зусилля головним чином на з’ясуванні кількісних властивостей і закономірностей природи і досягли в цьому відношенні серйозних успіхів. У ранніх піфагорійців нарівні з характерними для них ідеалістичними релігійно-філософськими положеннями зустрічаються у вигляді зачатків наукове мислення і елементи матеріалізму. Зачатки наукового мислення у піфагорійців отримали своє вираження в формулюванні і доказі відомої