Фіскальна політика в перехідній економіці України

Ці критерії є визначальними чинниками виконання аналізу системи видатків у національній економіці. Під час розгляду еволюції урядових видатків в Україні, також треба враховувати певні чинники перехідного періоду (притаманні більшості пострадянських країн) та інституційні чинники (притаманні головно Україні).

До перших головних чинників належать інфляційний, податковий, нераціональна система пільг, унаслідок дії яких в Україні є деформована система урядових видатків.

Стосовно других, то головними з них ми назвемо: вікову структуру населення, політичний популізм, галузеве лобіювання із певними притаманними тільки Україні ознаками. Очевидно, що існування інституційних чинників не поліпшує системи урядових видатків.

Бюджетні видатки власне стали каменем спотикання урядової політики у більшості посткомуністичних країнах у період ринкової трансформації. Необхідність скорочувати видатки була зумовлена неспроможністю держави у повному обсязі їх утримувати.

В Україні діє неефективна система видатків уряду, зокрема соціальних. Про це свідчить той факт, що функції різних соціальних статей дубльовано. Наприклад, скажімо, за статтями на соціальний захист населення передбачено зокрема, видатки на медицину, житлові субсидії, допомоги сім’ям з дітьми, що дублює деякі статті, передбачені у виплатах на соціальне страхування, як-от виплати в разі народження дитини, на оздоровлення та лікування тощо.

Таке неефективне управління можна подолати, тільки завдяки регламентації функцій тих установ, що безпосередньо провадять менеджмент соціальних видатків. Крім того, необхідно розділити певні статті видатків і закріпити їх за конкретними установами. У цьому контексті потрібно вирішити проблеми, пов’язані із розподілом повноважень між регіонами та центром. Більшість дослідників схиляються до думки, що регіони ефективніше управляють видатками на певні соціальні потреби.

Необхідно також врахувати реальний стан фінансування цієї сфери. З 1995 р. частка фінансування видатків на освіту та охорону здоров’я знижувалась і вже з 1997 р. не перевищує показників більшості країн ЄС. Тому можна стверджувати, що в подальшому видатки на ці потреби знижуватись не будуть. Натомість повинен відбутися процес реформування цих сфер.

Уважаємо, що найважливішими цілями реформи системи соціального страхування є такі:

- проведення реформи охорони здоров’я (створення дворівневої системи медичного страхування. У державний медичний фонд необхідно об’єднати фінансові потоки бюджетного фінансування, а також кошти фонду Чорнобиля та фонду соціального страхування) ;

- зниження нарахування на фонд заробітної платні (однак тут треба враховувати можливі наслідки зменшення надходжень коштів, а це напередодні реформи, зокрема пенсійної, зовсім не бажано) ;

- проведення активістської політики у сфері подолання безробіття (фінансування громадських робіт тощо) ; накладення у законодавчому порядку заборони на оподаткування трансфертних платежів.

В останньому параграфі другого розділу дисертації змодельовано вплив заходів фіскальної політики на реальні змінні в перехідній економіці України.

Оскільки монетаристська теорія відкидає можливість застосування фіскальних інструментів, то ми зосередилися на аналізі неокейнсіанської доктрини та теорії кейнсіансько-неокласичного синтезу. Власне, йдеться про бюджетний дефіцит.

Згідно з твердженням неокейнсіанців, зі збільшенням обсягу урядових видатків через мультиплікатор відбувається збільшення обсягу інвестицій, а, отже, й економічне зростання. Відповідно до поглядів представників неокласичного синтезу дефіцит витісняє інвестиції, що може спричинити економічний спад.

Одночасне існування протягом 1992-1999 рр. значного бюджетного дефіциту та зниження обсягів ВВП може наштовхнути на думку, що дефіцит бюджету є однією з причин економічного занепаду в Україні. Щоб це перевірити, треба з’ясувати, як фіскальна політика впливає на реальний ВВП. З цією метою проаналізовано її елементи: податки та урядові видатки. Протягом усього періоду спостереження як податки, так і бюджетні видатки були досить нестабільними. Ціла низка інших неврахованих чинників: політичних, структурних тощо, що впливали на реальний ВВП, може дещо спотворити оцінки регресійного рівняння.

З огляду на це прийнято низку таких гіпотез, перевірка яких є необхідною умовою:

– бюджетний дефіцит впливає на обсяг інвестицій та економічне зростання;

– система прямого оподаткування в Україні є гальмом на шляху до економічного зростання;

– видатки загалом мають більший стимулювальний ефект на економічне зростання, ніж податки.

На підставі щоквартальних показників дефіциту бюджету України за період від 1992 до 2001 рр. та обсяг реального ВВП за відповідний період, побудовано регресійну модель аналізу залежності економічного зростання від дефіцитності ВВП.

Оскільки заходи фіскальної політики позначаються на реальному виробництві не одразу, то у рівняння регресії введено лагові змінні показників. Дало змогу проаналізувати спочатку ступінь і швидкість впливу дефіцитності бюджету на реальний ВВП.

У таблиці наведено результати регресійного аналізу й оцінки параметрів bi рівняння1:

R_GDPt = b0 + b1Def_GDPt + b2 Def_GDPt-1 + b3 Def_GDPt-2 + b4 Def_GDPt-3 + b5Def_GDPt-4,

де R_GDPt – реальний ВВП у період t; Def_GDPt-j – рівень дефіцитності бюджету у період t-j (j = глибина лагу; j =0, 4) ; bi – коефіцієнт чутливості реального ВВП до рівня дефіцитності бюджету (і = 0, 5)