Функціональна динаміка осмосенситивной нейронной системи преоптичного/переднього гіпоталамуса

Гістологічну верифікацію локалізації подразнюючих і реєструючого електродів проводили на серійних фронтальних зрізах головного мозку. Зрізи товщиною 90-100 мкм виготовляли за допомогою заморожуючого мікротома з заморожених блоків досліджуваних ділянок мозку, які фіксували у 10% р-ні нейтрального формаліну, фотографували і накладали на карту відповідного фронтального розрізу з атласу Рейнозо-Суареца (1961).

 

Експериментальна модель. Введення ДОКСА не приводило до достовірних змін діурезу, однак концентрація електролітів у сечі та їх екскреція істотно змінювалися. Концентрація К+ ([К+]) і його екскреція зростали, а концентрація Na+ ([Na+]) та екскреція іона із сечею знижувалися, причому зміни цих параметрів ставали достовірними з 3-го дня введення ДОКСА. На максимумі змін середні значення [К+] в сечі і величина екскреції цього іона перевищували вихідні значення на 46, 8% і 44, 3% відповідно, а негативні зрушення концентрації та екскреції Na+ складали 60, 9% і 69, 2% відповідно.

[Na+] у плазмі крові кішок, що отримували ДОКСА, збільшувалася (у максимумі реакції на 4, 3% вище від середнього вихідного значення), але ці зміни не досягали рівня вірогідності (р>0, 05) через істотну варіабельність індивідуальних значень. [К+] у плазмі крові змінювалася значніше – достовірне зниження розвивалося з 3-ї доби введення ДОКСА і складало в середньому 9, 6%. Слід, однак, відзначити, що цей ефект був нетривалим.

Введення АСЛ у дозі 1 мг/кг приводило до достовірного збільшення діурезу та інтенсивності екскреції Na+, а також до зменшення екскреції К+ в результаті зниження його концентрації в сечі. Ефект введення АСЛ розвивався відносно повільно, і зміни досліджуваних показників ставали достовірними лише на 4-5 добу. Середнє значення діурезу в даний момент перевищувало вихідну величину на 36, 2%. [К+] у сечі знижувалася в порівнянні з вихідним значенням в середньому на 60, 4%, тоді як [Na+] – менше (на 16, 4%). В результаті інтенсивність екскреції К+ знижувалася в середньому на 31, 6%, а Na+ – збільшувалася на 57, 3%. Зміни [Na+] і [К+] у плазмі крові мали протилежний характер і схожу динаміку; ці зрушення досягали максимуму на 6-7 день після початку введення препарату. В цей момент зниження [Na+] у плазмі (у середньому -5, 8%) ставало достовірним (р<0, 05). Приріст [К+] на 6-й день досягав 6, 3% (p<0, 05). Екскреція кортизолу у порівнянні з вихідними значеннями зростала в середньому на 23, 1%; максимальний приріст концентрації цього ГК у плазмі крові складав 47, 9%.

З огляду на те, що осмолярність плазми на 95% визначається [NaCl], особлива увага була приділена змінам [Na+], середні значення якої в контрольній групі дорівнювали 152, 8±5, 8 мМ. На максимумі реакції в ДОКСА-групі відповідні величини складали 158, 4±11, 2 мМ, а в АСЛ-групі – 144, 3±12, 1 мМ. Абсолютні зрушення [Na+] склали, таким чином, +5, 6 мМ (3, 9%) і -8, 5 мМ (5, 9%), що дозволяє говорити про помірну гіпернатріємію в ДОКСА- і гіпонатріємію в АСЛ-групі. Крім того, зміни [Na+] були цілком зворотними (до 5-6-го дня в ДОКСА-групі і до 8-9-го – в АСЛ-групі). Отримані дані свідчать, що розроблена нами модель створення функціональних навантажень на систему регуляції водно-сольового гомеостазу може вважатися досить адекватною протягом 3-4-ї доби після початку введення ДОКСА і 5-6-ї доби після початку введення АСЛ. В дані моменти екскреторна функція нирок стосовно Na+, К+ і води істотно змінюється, і [Na+] та [К+] у плазмі крові протягом деякого часу помітно відрізняються від вихідних рівнів. Разом з тим, як позитивні, так і негативні зрушення [Na+] і [K+], як правило, не перевищують 10% вихідних значень цих параметрів. Оскільки зрушення [Na+] і [K+] в обох експериментальних групах різноспрямовані, а вміст води в плазмі також змінюється максимально на декілька відсотків, зміни осмолярності плазми у тварин обох груп не досягають патологічних значень.

Істотною характеристикою адекватності експериментальних моделей, подібних до нашої, є ступінь їх зв’язку зі стресом. Оцінка стресогенності за рівнем ГК (кортизолу) у плазмі крові показала, що значення даного показника в ДОКСА- і АСЛ-групах зростали в середньому приблизно у 1, 3-1, 5 рази. Це цілком природно, оскільки стрес і, відповідно, приріст секреції кортизолу і його рівня в крові супроводжує будь які маніпуляції з тваринами. Згідно з загальновизнаним поглядом, виражений стрес супроводжується 5-10-разовим підвищенням концентрації ГК у плазмі. Таким чином, за умов нашої моделі зрушення [Na+] і [К+] у плазмі виникали на фоні стресових реакцій слабкого чи середнього ступеня. Це дозволяє вважати, що зрушення функціональної активності досліджуваних нейронних мереж, залучених до регуляції водно-сольового обміну, є достатньо специфічними.

Морфологічні дослідження різних зон фронтального перерізу ПО/ПГ показали, що як у групі контролю, так і в групах з експериментальною гіпер- і гіпонатріємією нейрони досліджуваної структури характеризуються вираженим поліморфізмом. Серед нейроцитів у всіх трьох групах спостерігалися клітини з різними рівнями базофільності ядра – “світлі” і “темні” нейрони. В цих двох групах в свою чергу міг бути виділений ряд підгруп залежно від відносного об’єму цитоплазми, рівномірного чи нерівномірного характеру розподілення в