Художній дискурс в історії французької мови та культури 9 -18 ст.

6. Початкове перважання сугестивної візуалізації події, опосередкованої функцією свідка, розвивається в напрямку виділення ознаки та її суб’єктивізації в рамках об’єктивно спрямованого акту номінації. Сугестивна цілісність художнього образу складається у взаємодії вимовленого/замовчаного, цілого/фрагмента, предмета/ознаки і зумовлює утворення відповідного синкрезійного психоемоційного ракурсу його сприйняття. Відтворення на різних рівнях тексту основоположних закономірностей сприйняття і переживання дійсності є необхідною умовою існування поетичної функції. 

7. Цикл творення/відтворення по-різному актуалізує свої домінанти в досліджувані періоди. Основоположною тенденцією є посилення процесу творення і все більш свідоме і цілеспрямоване використання основних механізмів мовного відтворення, орієнтованих творчо. Складним є процес розвитку стереотипної закріпленості мовленнєвих форм, який іде від етапу жорсткого синтагматичного структурування змістовних і формальних аспектів (формула, кліше), іхньої парадигматичної передбачуваності в жанровому циклі, на міжтекстовому і композиційному рівнях до розробки форм стильової адекватності змісту і вираження, які визначаються комунікативно і функціонально, а також лінгвостилістичних засобів, що несуть елемент несподіваності. При цьому руйнування вихідних стереотипів відбувається через переосмислення, нове функціональне використання тих самих стереотипних форм. 

8. Багаторівнева, усе більш складна реструктурація основних відношень глибинного і поверхневого мовного планів лежить в основі цього циклу перетворень і виявляється в переважанні парадигматичних чи синтагматичних процесів. Валоризація суб’єктно-об’єктних відношень як відношень включення/виключення, інтеріоризації/екстеріоризації зумовлює особливості різних літературних родів і жанрів і виявляється в процесах семіотизації як семантизації/ресемантизації основних понятійних парадигм шляхом зміщення, розширення, накладання понятійних галузей і семантичних полів, а також метафоризації та символізації. Таким чином, художній дискурс в рамках загальної перспективи культурно-мовленнєвого розвитку найбільшою мірою тяжіє до виміру метасеміотичного, активізуючи глибинний механізм означення, звертаючись до його засад і відтворюючи цілісність існування як сприйняття/переживання/інтерпретації в людській свідомості. 

9. Глибинний ізоморфізм відповідностей, який існує між системно-структурною організацією мови та її функціонуванням, використовується як основний засіб мовленнєвої поетизації. Він може виступати провідним принципом композиції твору або одним із комплексу таких принципів, що пов’язано також із діахронічним ракурсом, історично обумовленими чинниками, які визначають жанрово-стильову систему періоду та її типологічні пріоритети. При цьому загальномовні процеси лексико-семантичного і граматичного розвитку взаємодіють з процесами поетичної валоризації основних аспектів означення. Динаміку взаємодії загальномовних та культурно-мовних процесів характеризують передусім тенденції до закріплення/уніфікації/лексичної семантизації у старофранцузький період, креативності як ампліфікації і частково диверсифікації у середньофранцузький та структурної семантизації/семантичної структурації/стилізації в 17-18 ст. 

10. Роль інтерпретаційних і рефлективних моделей культурно-мовленнєвої діяльності, установчої аксіологічної моделі-взірця виявляється як у внутрішній організації твору, так і в метадискурсивній галузі його функціонування, сприйняття й оцінки, яке є необхідною складовою культурно-мовного розвитку. Ретроспективна орієнтація аксіологічної референційної моделі відповідно визначає місце художнього дискурсу в загальнокультурному просторі знання та відцентрово-зіставний ракурс його функціонування, співвідношення понять авторства й авторитету тощо. На протязі свого існування чи то латентного, пасивного, чи то активного, установчого (Каролінгське Відродження 9 ст., середньовічне відродження 12 ст., велике Відродження 16 ст. і доба Просвітництва) ця аксіологічна модель розвивалася з розвитком суспільства і цивілізації. Основна вісь взаємодії культурно-мовної системи даної епохи з аксіологічною моделлю засновувалася на стереотипізації і закріпленні культурних кодів, а механізм цієї взаємодії і функціонування референційної моделі змінювався в залежності від нових реалій і визначав нові принципи утворення і трансформації стереотипів. 

 

 

Историческая стилистика французского языка: Монография. – К.: Лыбидь, 1990. – 124 с. 

Лінгвопоетика французької словесності ІХ-ХVІІІ ст. : Монографія. – К. : Видавничий центр “Київський університет”, 1999. – 251 с. 

Лингвистика художественного текста: Учебное пособие. – К. : УМК ВО, 1980. – (Соавт. : Соломарская Е. А.) – 215 с. 

Воссоздание в переводе глубинного плана художественного произведения // Теория и практика перевода. – К., 1982. – №7. – С. 33-43. 

Сегментация высказывания во французском и русском языках на материале прозы Луи Арагона // Теория и практика перевода. – К., 1983. – № 9. – С. 67-73. 

О некоторых предпосылках развития субстантивного строя во французском литературном языке // Вестник КГУ. Романо-германская филология. – К., 1984. – № 18. – С. 69-71. 

Воссоздание лингвистических особенностей эпического текста (на материале “Песни о Роланде”) // Теория и практика первода. – К., 1984. – № 11. – С. 79-88. 

Про деякі особливості актуалізації категорії часу в епічному тексті // Мовознавство. -- К., 1986. – № 2. – С. 45-49. 

Функционально-семантические аспекты развития структуры текста в старофранцузский период (эпос и рыцарский роман) // Вестник КГУ. Романо-германская филология. – 1988. -№ 22. – С. 7-11. 

Семантико-стилистическая специализация повествовательных жанров

старофранцузского периода // Вестник КГУ. Романо-германская филология. – К., 1989. – №23. – С. 15-19. 

Что же ответил сенешаль Кей королеве Геньевре, блистала ли знать в ХІІ веке, или еще раз о лингвоэстетических критериях перевода литературных памятников средневековья // Теория