Інструментальний та класичний умовний рефлекс

Безпорадність і депресія. Мартін Селігман, один з відкривачів ефекту виученої безпорадності, стверджував, що подібні механізми лежать в основі розвитку деяких видів депресії в людей. Подібно тваринам, що піддалися депресії, вони «просто сидять на місці». І ті й інші неохоче приймають той факт, що те, що вони роблять, може привести до успіху; і ті й інші худнуть і втрачають інтерес до навколишнього. Для Селігмана і його помічників ці паралелі означають, що причини, які лежать в основі депресії, в обох випадках — ті самі. Подібно безпомічному собаці, пацієнт, що страждає депресією, переконав себе, що його дії не мають сенсу. Селігман довів, що, подібно собаці, такий пацієнт виявлявся в стані хвороби, спочатку пройшовши ситуацію, у якій він був дійсно безпорадний. Якщо собака одержував неминучі удари струмом, знаходячись в упряжці, то хворий зіштовхнувся з важкою втратою, крахом кар'єри чи серйозною хворобою. В обох випадках результат один — впевненість у тому, що між дією і результатом немає ніякого зв'язку, так що варто і намагатися змінити ситуацію.

 

 

• Які біологічні обмеження научіння, які приклади можна привести на основі наукових дослідів і повсякденного життя?

• Чому деякі види научіння вважаються механізмами адаптації і які можна привести приклади?

До останнього часу дослідники цікавилися в першу чергу відкриттям загальних законів научіння — законів, які застосовувалися до усіх видів, до будь-яких типів поведінки і будь-яких ситуацій. Ми, звичайно, знаємо, що люди і примати здатні до здійснення поведінки і пізнання на більш високих рівнях, ніж інші тварини, але все-таки цілком імовірно, що така поведінка засвоюється і підтримується тими самими загальними правилами.

Деякі принципи научіння дійсно здаються універсальними. Усвідомлення цієї спільності дозволило виробити нове уявлення про депресії на основі вивчення ефекту вивченої безпорадності в собак; завдяки дослідженню класичного умовного рефлексу в пацюків розширилося наше розуміння наркоманії. Різні види мають загальні біологічні риси і, імовірно, психологічні теж.

Протягом декількох останніх десятиліть дослідники почали приділяти усе більше і більше уваги розходженням між видами у щодо процесу научіння. На такому підході, зокрема, наполягають дослідники, що дотримують еволюційної точки зору на процес научіння.

БІОЛОГІЧНІ ОБМЕЖЕННЯ АСОЦІАТИВНОГО НАУЧІННЯ: СУМІСНИЦТВО

На зорі теорії научіння існувало розповсюджене переконання, що тварини здатні встановлювати зв'язок між будь-якими УС і БС (у класичному рефлексі) і проводити асоціації між будь-якою реакцією і підкріпленням (в інструментальному рефлексі). Собаку можна навчити, що звук, світло чи певний запах сигналізують про прибуття їжі. Подібним чином пацюка можна навчити натискати на педаль для одержання їжі або води або проходу до потенційного сексуального партнера.

 

За допомогою оперантних методів тварин можна навчити виконувати будь-як довільні дії, як у випадку з цією кішкою, що грає на піаніно.

Однак існують важливі біологічні обмеження, які роблять деякі реакції більш важкими для научіння, ніж інші. Кішка засвоїла складне для неї натискання клавіш піаніно заради їжі, завдяки своїй природній схильності випрошувати корм у людей (або, будучи кошеням, у своєї матері)

Цей підхід іноді називають принципом рівнопотенційності, вважаючи, що існує рівний потенціал для встановлення будь-якої асоціації, яку б ми не вибрали. Однак багато фактів суперечать такому підходові. Кожен вид має визначені схильності до формування одних асоціацій і не має їх щодо інших. Це накладає біологічні обмеження на видове научіння, диктуючи, чому вид може навчитися легко і чому не зможе навчитися взагалі. Ці обмеження, імовірно, мають генетичну природу і дозволяють кожному видові легко пристосуватися до вимог того середовища, у якій він живе.

Взаємозв'язку між УС і БС при класичному обумовлюванні

Біологічні обмеження в научінні з'являються внаслідок того, що, з погляду тварини, деякі стимули сполучаються, а деякі — ні; це правило явно суперечить принципові рівнопотенційності. Докази цього явища сумісності в основному виникають з досліджень вивченої харчової аверсії.

Сумісництво і вивчена харчова аверсія. Пацюки — явні експерти в тому, що стосується вміння уникати їжі, яка у минулому стала причиною хвороби. Саме тому так важко винищити їх отрутою: пацюк куштує маленький шматочок отруєної їжі, занедужує, потім видужує і, з тих пір уникає конкретного смаку: тварина стала обережнішою. Подібний ефект можна спостерігати й у лабораторії. Досліджуваній тварині (зазвичай пацюкам) дають речовину з визначеним смаком, наприклад, воду зі штучним підсолоджувачем, сахарином. Після того як пацюки вип'ють цю воду, їх опромінюють рентгенівськими променями, не смертельно, але достатньо, щоб пацюки занедужали. Після видужання, якщо дати їм вибір між звичайною водою і сахариновим розчином, вони відмовляться пити солодку воду, хоча явно віддавали перевагу їй до хвороби.

Цей вид вивченої харчової аверсії, швидше за все, заснований на класичному умовному рефлексі. УС — це визначений смак (у даному випадку, солодкий), а БС — це відчуття хвороби. Класичний умовний рефлекс встановлюється надзвичайно швидко й одного сполучення УС-БС досить, щоб закріпився зв'язок. Учені називають це разовим научінням.

Виучена харчова аверсія характеризується ще одною чудовою особливістю. В одному з ранніх дослідів голодним пацюкам дали пити