Інструментальний та класичний умовний рефлекс

ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ЗАБАВА

Соллі провів весь день, граючись з конструктором «Лего». Ніхто не спонукував його до цьому, і ніхто не заохочував його за це. Він грав з «Лего» просто тому, що це заняття його забавляло. Але що ми маємо на увазі, коли говоримо, що «робимо це просто заради забави»? Чи є забава чимось схожим на нагороду, як, наприклад, їжа чи грошова виплата?

Багато дослідників думають, що ми можемо розглядати поведінку Соллі відповідно до тих же принципів, які ми використовуємо для пояснення поведінки пацюка, що натискає на педаль. Нагорода не падає в око просто тому, що ми її поки не знайшли. Можливо, мама Соллі побачила його зайнятим, і її посмішка стала йому нагородою. Або, можливо, Соллі перед цим весь день нудьгував, і конструктор став для нього рятуванням від нудьги. З цього погляду, його гра це не що інше як реакцію уникання і мало чим відрізняється від поведінки собаки, яка стрибає через стінку вольєра, щоб уникнути удару електричним струмом.

Інші вчені заперечують: гра з «Лего» — це не те, що робиться заради якогось зовнішнього заохочення; навпроти, людина включається в гру через свій власний інтерес, гра і є її нагородою. І багато інших видів діяльності підтримуються такого ж роду внутрішньою винагородою. Уявіть собі художника, що малює картину за картиною, хоча б навіть його картини ніколи не виставлялися, їх залишала без уваги критика й у них не було покупців; або вченого, що наполягає у доказі сумнівної гіпотези, незважаючи на критику колег. У цих випадках поводження людини направляється тільки внутрішньою мотивацією, тому вчений продовжує свою роботу незважаючи на те, що зовнішнє заохочення залишається за іншим родом діяльності.

Але чи дійсно внутрішня нагорода кардинально відрізняється від зовнішньої? І чи виправданий поділ між поведінкою, мотивованою внутрішніми причинами, подібним тільки що описаним випадкам, і оперантною поведінкою, вивченою у лабораторних умовах? Авторитетні дослідження говорять, що так. В одному з експериментів дітям у дитячому садку спочатку дали можливість малювати картинки. Дітям явно сподобалося це заняття, і вони малювали постійно, при цьому не одержуючи ніякої іншої нагороди, крім задоволення від самої діяльності.

Потім експеримент був доповнений зовнішнім заохоченням: за малюнки дітей нагороджували барвистими грамотами «Гарний Майстер». Потім, через якийсь час, діти знову мали можливість малювати, але без нагородження грамотами. Тепер діти виявляли значно менший інтерес до малювання, чим спочатку, переважаючи проводити час за іншими заняттями .

Що ж відбулося? Одне з припущень зводиться до того, що грамоти «Гарний Майстер» змусили дітей по-іншому думати про малювання: вони вирішили, що малювання — це щось, за що дають нагороду. Сприймати його як забаву тепер стало недоречно. По суті справи, малювання перестало бути забавою і стало роботою. І тепер не було причини продовжувати малювання, не одержуючи за це нагороду.

При такій інтерпретації зовнішні винагороди (такі, як грамоти «Гарний Майстер») дійсно можуть затьмарити внутрішні нагороди. Якщо це вірно, то така тенденція насторожує. Призи часто використовуються для того, щоб стимулювати дітей, початківців читати. Чи можливо, що ці призи замінять те задоволення, що діти одержують від читання? Чи можливо, що діти будуть читати тільки заради призів і припинять читання, якщо їм не запропонувати за це нагороду? Деякі вчені вважають, що дослідження внутрішньої мотивації підтверджують ці пророцтва.

Інші по-іншому інтерпретують ситуацію: задоволення, стверджують вони, — це таке ж підкріплення, як всі інші, і експеримент із «Гарним Майстром» просто продемонстрував розповсюджений закон, відомий як ефект контрасту. Якщо пацюк, наприклад, звик отримувати дванадцять кульок корму за натискання педалі і раптом став одержувати тільки п'ять, менша нагорода буде видаватися йому образливою і реакція пацюка на цю незначну нагороду буде набагато слабшою. Однак якщо пацюк звик одержувати тільки одну кульку, тоді п'ять кульок покажуться йому бенкетом і її реакція стане швидшою і сильнішою. Результат експерименту з грамотою «Гарний Майстер», можливо, відбиває той же ефект: на початку дослідження для мотивації дітей було досить внутрішньої нагороди, укладеної в малюванні. Пізніше, однак, ця ж нагорода показалася незначної в порівнянні з більшої: внутрішнім задоволенням від малювання плюс грамота «Гарний Майстер». У результаті тепер нагороди, що здається менше, стало недостатньо для мотивації до продовження малювання.

Відповідно до даної точки зору, дія внутрішньої нагороди не відрізняється кардинальним образом від дії зовнішньої, вивченої в оперантної лабораторії. Вона діє точно так само, як діють смачна кулька для пацюка, похвала «Молодець!» або десятидоларові купюри — для людини.

Суперечка між прихильниками цих двох інтерпретацій продовжується; одні вважають, що внутрішнє задоволення має ту ж природу, що й зовнішнє заохочення; інші упевнені в тім, що це зовнішнє заохочення різні. Дискусія іноді стає гарячою, оскільки правильна відповідь дасть відповідь на питання: чи допоможе вивчення оперантного рефлексу зрозуміти, яке заохочення керує поведінкою? Або це всього лише дослідження того, як деяке заохочення керує деякими видами поведінки, а інша