Інтеграція Західноєвропейських художніх течій в образотворчому мистецтві Львова першої третини ХХ ст.

Джерельною базою дисертації стали також документи, що зберігаються у Львівських історичному та обласному архівах. Це, насамперед, рукописи Св. Гординського М. Голубця, В. Січинського, А. Крушельницького, П. Холодного, Л. Пархомовича, О. Годованця, які з різних причин не були надруковані, переписка, архіви мистецьких об’єднань ГДУМ, АНУМ, ЗУМО та ін. Багато архівних документів до наукового обігу вводяться вперше. Важливий фактологічний матеріал містять каталоги виставок мистецьких об’єднань – АНУМ, „Артес”, група львівських формістів, ГДУМ тощо.

Джерельну базу дисертації становлять також живописні твори львівських художників, які знаходяться в збірках Національного музею у Львові, Львівської галереї мистецтв, Національних музеїв Варшави, Кракова, Вроцлава.

Другий розділ „Основні чинники інтеграційних процесів в образотворчому мистецтві Львова кінця ХІХ- початку ХХ ст. ” складається з трьох підрозділів і висвітлює історико-культурні чинники, які впливали на художній процес до першої світової війни та у повоєнний час. У першому підрозділі досліджується стан тогочасної художньої критики та літературно-мистецьких видань. Зазначається, зокрема, що в кінці ХІХ- першої третини ХХ ст. становлення мистецької критики відбувалося в середовищі художників, любителів мистецтва, журналістів, університетської професури, тобто в різноманітному за професійним складом та відношенням до мистецтва колі інтелігенції. Особливу роль серед них відіграли такі вчені, як М. Голубець, В. Залозецький, М. Драган, В. Січинський.

До першої світової війни у Львові видавалася невелика кількість періодичних видань, які мали мистецьке спрямування, давали інформацію про події у мистецтві Галичини і за її межами. Найвагомішим був „Артистичний вісник”, який виходив протягом 1905 р. Одним з основних його завдань було виховання високих художньо-естетичних смаків серед громадськості, піднесення та відродження української культури, виведення її на світову мистецьку арену.

Після першої світової війни, внаслідок бурхливого розвитку новітніх течій в європейському мистецтві, появи у Львові авангардних мистецьких угруповань, картина художнього життя міста значно ускладнилася, сконцентрувала на собі увагу критиків мистецтва. На основі опрацьованого матеріалу нами виявлено три головні проблеми мистецтвознавчої критики Львова. Першою була проблема шляхів розвитку національного мистецтва, довкола якої виникали гострі ідейно-естетичні суперечки. Свої думки з цього приводу на шпальтах львівських часописів „Діло”, „Назустріч”, „Карби”, „Мистецтво” висловлювали як митці, так і мистецтвознавці: М. Драган, М. Голубець, Б. І. Антонич, С. Гординський, М. Бутович, П. Ковжун.

Другою болючою для художників та мистецтвознавців проблемою було подолання непорозуміння між митцями і глядачем. Мистецтвознавці та митці активно й послідовно намагалися вирішувати цю проблему через пресу, публікуючи рецензії, науково-освітні, публіцистичні, полемічні статті тощо. Значну частину таких матеріалів друкували літературно-мистецький часопис “Назустріч”, мистецькі часописи “Карби”, “Мистецтво”, польська періодика – “Sygnały”, “Gazeta Artystów” тощо.

Третя, не менш актуальна проблема мистецтвознавчої критики Львова першої третини ХХ

ст., полягала у необхідності високопрофесійного підходу до розгляду складних мистецьких процесів, об’єктивної оцінки творчості художників – представників різних напрямків і шкіл. Незважаючи на велику кількість матеріалів, що висвітлювали тогочасні мистецькі події і явища, серед українських мистецтвознавців були лише поодинокі голоси справжніх фахівців. Проте, не можна сказати, що вони губилися в хорі аматорів та дилетантів. Існуючи та формуючись паралельно з польською критикою, українське мистецтвознавство виробило власні оціночні критерії та проявило себе в практичній діяльності як самостійний напрямок художньої думки, що репрезентував особливості національної мистецької школи.

У другому підрозділі аналізується рівень і основні принципи, на яких базувалась система тогочасної художньої освіти. Львівські митці здобували її у Львові, Кракові, Варшаві, Парижі, Мюнхені та інших містах Європи. Освіта безпосередньо впливала на розвиток мистецьких рухів і формувала професійний рівень художників, була одним з важливих чинників, що визначали характер інтеграційних процесів, які розвивались в образотворчому мистецтві Львова першої третини ХХ ст. Основними осередками мистецької освіти в Галичині були – Львів та Краків. Тут вчилася переважна більшість митців як старшого покоління (І. Труш, О. Новаківський, М. Бойчук та ін.), так і молоде покоління художників. Чимало українців їхало на навчання до Варшави та Праги. І лише незначна кількість галичан мали змогу навчатися в мистецьких закладах країн Західної Європи – Австрії, Німеччині, Франції.

Після першої світової війни у Львові діяли три мистецькі навчальні заклади: Художньо-промислова школа, Вільна академія красних мистецтв та Мистецька школа Олекси Новаківського. Вони відзначалися високим організаційним рівнем навчального процесу й дали початок мистецькій творчості ряду видатних особистостей Львова. Отримавши початкову мистецьку освіту, молоді львівські художники, здебільшого, продовжували своє навчання в вищих художніх учбових закладах закордоном.

Учнями Краківської академії красних мистецтв в різні роки були Л. Гец, Н. Мілян, П. Обаль, С. Осостович, М. Райх, Р. Сельський, Р. Турин, Л. Перфецький, З. Радницький, Л. Левицький та інші. Популярною серед львів’ян була і Академія мистецтв у Варшаві, основний напрямок діяльності якої концентрувався на відродженні декоративно-ужиткового мистецтва. В 1920-30-х рр. у варшавській Академії мистецтв вчаться Я. Гніздовський, В. Манастирський, О. Ліщинський, П. Грегорійчук, П. Холодний (молодший),