Інтеграція Західноєвропейських художніх течій в образотворчому мистецтві Львова першої третини ХХ ст.

Істотну роль у формуванні нового покоління української інтелігенції відіграла освіта, здобута у вищих учбових закладах Праги. Восени 1921 р. в Прагу було переведено Український

вільний університет, а у 1923 р. тут створено Українську студію пластичного мистецтва, яка по суті була приватною академію мистецтв з широкою програмою академічного навчання. Тут було зібрано потужний професорський склад: В. Січинський, І. Кулець, С. Мако, І. Мозалевський та інші.

Отримавши освіту в мистецьких навчальних закладах Львова, Кракова, Варшави, українські художники нерідко вирушали до Західної Європи – Відень, Мюнхен та Париж. Якщо в Мюнхені та Відні художні мистецькі заклади працювали за чітко спрямованою в академічному руслі програмою, то в Парижі на початку ХХ ст. панував культ різностилевості та вільного вибору. Молоді художники могли продовжити своє навчання в приватних академіях – майстернях французьких художників, а також проявити творчу індивідуальність, експонуючи свої картини на численних виставках. Отримавши художню освіту в вищих навчальних закладах Західної Європи, добре зорієнтовані в сучасних мистецьких процесах та сповнені бажанням активізувати творчу атмосферу Львова, львівські митці організовували мистецькі спілки та влаштовували виставки своїх творів.

У третьому підрозділі висвітлюються умови виникнення та характер формування мистецьких товариств, спілок та гуртків, які творили поліфонічний мистецький простір Львова кінця ХІХ- першої третини ХХ ст.

В кінці ХІХ ст. у Львові ще не існувало об’єднань українських художників. Вони популяризували свої твори, експонуючи їх на виставках, які регулярно влаштовувало польське “Товариство приятелів красних мистецтв”. Польська періодика, приділяючи велику увагу висвітленню виставкової діяльності Товариства, майже не згадувала про українських митців – К. Устияновича, С. Томасевича, Т. Романчука, Т. Копистинського та інших. З метою популяризації українського образотворчого мистецтва виникла очевидна необхідність об’єднання розкиданих по провінціях художників, організації виставок, які б продемонстрували галицькій громадськості творчі здобутки українських митців. Такими осередками стали “Товариство для розвою руської штуки” засноване в 1898 р. та “Товариство прихильників української літератури, науки і штуки”, засноване в лютому 1904 р.

Після першої світової війни об’єднавчі процеси в середовищі українських митців значно пожвавились. З 1921 р. активно діє Гурток діячів українського мистецтва, який згуртував художників не лише Галичини, а й Східної України, а у 1933 р. учні Мистецької школи О. Новаківського заснували гурток “Руб”. Крім суто українських об’єднань, мистецьку мозаїку Львова творили угруповання, в діяльності яких брали участь художники різних національностей – прихильники нових напрямків і течій європейського малярства. У 1932 р. повстала група “Нова генерація”, до якої увійшли митці так званого “старого” авангарду – колишні формісти, капісти, члени варшавських та краківських угруповань “Зворнік”, “Єдинорог”, “Призмат”. У 1932 р. створена Львівська професійна спілка артистів-пластиків, до якої увійшли митці багатьох існуючих на той час мистецьких угруповань. В період 1920-30-х рр. у Львові діяли Спілка польських художниць та Спілка десяти артистів-пластиків, члени яких пропагували стилізаторські, класицистичні та неоренесансні тенденції.

Визначаючи особливості формування образотворчого мистецтва Львова досліджуваного періоду, приходимо до висновку, що його прикметною ознакою стає, з одного боку, усвідомлення мистецтва як певного національного та історичного типу художньої творчості, а отже, акцентування його зв’язків з традицією, з іншого – радикальна переоцінка, змагання різних тенденцій, зумовлених новітнім художньо-естетичним контекстом. Дедалі чіткіше окреслювались дві орієнтації: перша – на збереження національно-культурної ідентичності, друга – на загальноєвропейський мистецький процес та його універсалізм. Обидві пов’язані з головним питанням – вибору шляхів й напрямів національно-культурного самовизначення.

Аналізуючи інтеграційні процеси в образотворчому мистецтві Львова кінця ХІХ – початку ХХ ст. виявляємо два етапи їх формування. Перший – напередодні першої світової війни, який дав початок новаційним пошукам в мистецтві, створив підгрунтя для стрімких змін в естетичній свідомості художників в повоєнний час. Другий – розвивався вже в нових повоєнних історичних умовах і тривав до початку другої світової війни. Він характеризується інтенсивністю мистецьких процесів, зумовлених діяльністю численних угруповань, які стояли на різних естетичних позиціях. Визначальною тенденцією цього періоду стала орієнтація на здобутки європейського мистецтва, в колі якого перебували львівські митці, навчаючись в європейських мистецьких школах та експонуючи свої твори разом з провідними західноєвропейськими художниками на численних виставках. Особливо послідовно ці інтеграційні процеси декларували в своїй творчості львівські формісти та члени мистецьких угруповань “Артес” та АНУМ.

У третьому розділі дисертації „Європейські художні течії в творчій діяльності мистецьких угруповань Львова першої третини ХХ ст” досліджується діяльність львівських формістів, мистецького угруповання “Артес” та Асоціації незалежних українських митців, тобто тих об’єднань, діяльність яких найактивніше була пов’язана з авангардними рухами західноєвропейської художньої культури.

У першому підрозділі розглядається формізм, як своєрідне явище в образотворчому мистецтві Львова початку 20-х рр. ХХ ст. Зазначається, що витоки формізму беруть свій початок в мистецьких явищах 1880-1900 рр. В історії європейської культури цей період прийнято називати французьким терміном “ fin de siecle “ – “кінець століття “. Саме в ці роки в мистецтві народжуються рухи, учасники яких протиставляють себе імпресіонізму, який свого часу сміливо виступив проти традиційного академічного і салонного мистецтва. Деякі з них були короткотривалими, інші – визначальними у