Інтелектуалізм прози Валерія Шевчука

Предметом вивчення є історичні твори та романи В. Шевчука, глибоко концептуальні, закорінені у фольклорній поетиці, пов’язані з традицією,, химерного” роману, а також цикл міської прози письменника, яка у меншій мірі побудована на засобах умовності, але теж віддзеркалює постулати екзистенціальної філософії. 

МЕТОДОЛОГІЧНОЮ ОСНОВОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ є системно-функціональний підхід до вивчення складного і багатоаспектного матеріалу В. Шевчука-прозаїка. Застосовано й естетичний та історико-порівняльний методи. Певним зразком аналізу,, химерної” прози цього письменника є для нас монографія А. Кравченка,, Художня умовність в українській радянській прозі”. У плані проблематики творів письменника методологічними засадами роботи стали основні тези екзистенціальної філософії, систематизовані Ю. Коссаком у книзі,, Екзистенціалізм у філософії та літературі”. Використовуємо теж праці, присвячені загальним проблемам теорії літератури. У написанні дисертації значну допомогу ми отримали з найновіших досліджень українського (М. Жулинський, М. Ільницький, Т. Салига, І. Денисюк, Л. Сеник, С. Павличко, Т. Гундорова) та польського (Г. Маркевич) літературознавства. 

НАУКОВА НОВИЗНА ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ. У роботі вперше розглянуто специфіку інтелектуалізму прози В. Шевчука у двох взаємозумовлених аспектах: а) типологічної спорідненості поетики творів В. Шевчука з поетикою,, химерного” роману; б) впливу положень екзистенціалізму на проблематику прози письменника. Така систематизація дає змогу глибше простежити конкретні риси новаторства В. Шевчука:,, неохимерність” як своєрідний тип умовності в художньому аспекті, а в аспекті змісту творів – специфіку так званого,, позитивного екзистенціалізму”. Такий підхід може послужити підгрунтям для дослідження сучасної української філософської прози. 

Наукова новизна даного дослідження полягає також у тому, що в ній уперше зроблено спробу комплексного літературознавчого аналізу прозового доробку В. Шевчука. 

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ. Одержані результати і висновки можуть бути використані для розробки цілісної концепції інтелектуальної прози, інтерпретації творів окремих письменників, бібліографічних та іншого роду видань. Практичне значення дисертації полягає також у можливості використання її матеріалів для вивчення літературних напрямів в українській прозі 60-90-х років XX ст., для розуміння генезису та еволюції українського інтелектуального роману, а також при читанні загальних курсів з історії української літератури у вищих навчальних закладах. 

АПРОБАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Основні положення дисертації лягли в основу виголошених та опублікованих доповідей на міжнародних наукових конференціях у Щецинському університеті (1996 р., 1997 р.) та Львівському державному університеті імені Івана Франка 

 (1-3 квітня 1998 р.) та у шістьох наукових публікаціях. 

ОБСЯГ І СТРУКТУРА РОБОТИ. Дисертація складається зі вступу, двох розділів (кожен з яких має по 7-8 параграфів), висновків, списку використаних джерел та додатка; викладена на 183 сторінках, з них 162 сторінки основного тексту. Бібліографія нараховує 168 позицій. 

 

 

У ВСТУПІ обгрунтовується актуальність теми, формулюються мета і завдання роботи, вказується її наукова новизна. Висвітлюється зв’язок дисертації з науковими програмами кафедри, подаються рекомендації практичного застосування одержаних результатів і дається інформація про апробацію роботи та публікації автора з її теми, а також аналізується ступінь вивченості проблеми. Тут висвітлюються ті методологічні критерії, на яких базується подальше дослідження. У зв’язку з цим з’ясовується комплекс генетичних і типологічних рис, що дозволяє виокремити феномен українського інтелектуального роману та співвіднести його зі специфічними формами інтелектуалізму у прозі В. Шевчука. 

У першому розділі -,, ОСОБЛИВОСТІ,, ХИМЕРНОЇ” ПРОЗИ (Вплив елементів,, химерного” роману на поетику творів Валерія Шевчука) ” розглядається історична проза В. Шевчука в контексті розвитку українського лірико-химерного роману. 

1.1 ,, Химерний” роман. Генеза, розвиток. Автор дисертаційного дослідження простежив генеалогію і розвиток,, химерної” прози в українській літературі, проаналізував її домінантні атрибути. Вона пов’язана з загальною установкою бароко, творчістю І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, О. Стороженка та ін. Сам термін введений 1958 року,, химерним романом із народним уст” О. Ільченка,, Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа Молодиця”, але жанр,, химерного” роману сформувався як ширше, об’ємніше явище художніми пошуками наступного, молодшого покоління прозаїків. Елементи,, химерності” наявні у творах Р. Федоріва, В. Земляка, В. Міняйла, Є. Гуцала, В. Дрозда, Ю. Щербака, П. Загребельного, а також у повістях та романах В. Шевчука. Уже не раз робилися спроби визначити домінантні атрибути,, химерної” прози. Дослідники вважали характерною для неї творчу орієнтацію письменників на фольклорні традиції, фантасмагоричне перетворення реальної дійсності. До ознак,, химерності” відносили вони елементи народної сміхової культури (гумор, бурлеск, фарс), суб’єктивну ліризовану розповідь,,, стилістичну поліфонію” тощо. 

1.2. Художня умовність. Дисертант виходить з тези, що однією з визначальних якостей художньої структури,, химерного роману” є умовність (,, нежиттєподібність”). У п. 1. 2. з’ясовується значення терміна,, художня умовність”, визначаються типи,, нежиттєподібного” узагальнення. Художня умовність – явище багатопланове, характер якого окреслює перш за все індивідуальна творча манера письменника. Користуючись класифікацією А. Кравченка, який виділяє чотири основні типи умовності у філософському романі (концептуальну, характерологічну, ситуаційну, оповідну), ми проаналізували індивідуальні художньо-стильові прийоми,, нежиттєподібності” у творах В. Шевчука. 

1.3. Концептуальна умовність – найбільш загальний рівень прийому – зумовлює наявність у романі двопланової розповіді, тобто поєднання конкретно-образного відтворення дійсності і глибокого ідейного підтексту. Властивості двоплановості слід трактувати, виходячи з поетики жанру. У повістях та романах В. Шевчука підтекст відіграє першорядну роль.,, Другий план” повістування реалізується в системі нежиттєподібних прийомів, джерелом яких бувають у письменника, як