Інтелектуалізм прози Валерія Шевчука

Компонент, що його письменник відкидає, а який відіграє визначальну роль у поетиці,, химерної” прози, – це гумор. Занадто серйозно звучать його твори, щоб назвати їх гумористичними чи сатиричними. Щоправда сміхові елементи виступають, проте це не є карнавальний радісний сміх чи гіркий гоголівський,, сміх крізь сльози”. Загалом, у творах В. Шевчука відсутня така характерна для,, химерного” роману атмосфера народного свята з гумористичними образами, безліччю жартів і соковитих прислів’їв. Химерна тональність для його творів не характерна. Подібної думки додержується М. Павлишин, який виходить з позицій, що відсутність цього роду гумору звільняє Шевчукові твори від,, набридливої смішності, в дійсності від кепкування”. 

1.7 Умовність,,, химерність” і їхні межі у романі. Окремого дослідження вимагала проблема зловживання,, химерністю”. З приводу надмірного захоплення химерною формою простежуються деякі творчі прорахунки у творах химерного плану. Надмірна ускладненість розповіді, як і в деяких інших авторів,, химерної” прози, буває теж приводом художніх перевитрат у прозі В. Шевчука. До них належить, між іншим, слабка пов’язаність між двома частинами роману-балади,, Дім на горі”, надмірна споглядальність героїв, надто розлогі описи, фрагментарність композиції, відсутність наскрізного сюжету, надміра загадкових місць, схожих на ребуси (,, Джума, Свічення”,,, Кров на снігу”). У цьому плані дослідники згідні, що письменник повинен частіше приходити на допомогу своєму читачеві. 

Засоби,, химерності” – сміх, народна фантастика, історичний колорит – традиційно застосовуються для того, щоб забавляти, розважати читача (,, Козацькому роду нема переводу... ” О. Ільченка,,, Позичений чоловік” Є. Гуцала,,, Лебедина зграя” В. Земляка та ін.). Проза В. Шевчука будується на інших підставах. Творчу орієнтацію на фольклорні традиції, вживання засобів умовності, фантастичне перетворення об’єктивної реальності письменник використовує не як засіб,, екзотизації” тексту чи спробу вразити, потішити читача.,, Химерність” у В. Шевчука – це радше засіб психоаналізу, пізнання людини, метафізики її душі. Вона стає своєрідним інструментом для дослідження найзлободенніших проблем сучасності, а її засоби дозволяють,, парадоксальним чином наблизитися до життєвої правди, до реалізму”. 

Результати дослідження у першому розділі доводять, що проза В. Шевчука виявляє деякі типологічні подібності з поетикою,, химерного” роману. Передусім, це твори,, яскраво-умовного штибу”, в яких умовність – одна з важливих прикмет. Її елементи взаємопереплітаються на рівнях концептуальному, характерологічному, ситуаційному, оповідному. Аналіз умовних засобів, властивих для письменницької манери В. Шевчука, підтверджує, водночас, що його проза відкидає деякі з атрибутів,, химерності” (елементи народної сміхової культури), вбирає в себе інші (замість,, химерної” тональності -,, елегійну мрійливість ранньої осені”) й перетворює їх, входячи у своєрідну естетичну дискусію з цим експериментальним напрямом. Незважаючи на деякі типологічні подібності з поетикою,, химерного” роману, естетичні функції Шевчукової прози інші. Засоби химерності з’являються в його творах, але не з розважальними, а серйозними функціями, спрямованими на дослідження універсальних характеристик людського буття. Таким чином, можемо говорити про своєрідну,, неохимерність” (оновлену,, химерність”), елементи якої використовує В. Шевчук як засіб інтелектуалізації прози з метою поглибити її філософське, інтелектуальне начало. 

У другому розділі -,, МОТИВИ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ Й АБСУРДУ (Вплив світоглядних положень екзистенціалізму на проблематику творів Валерія Шевчука) ” – розглядається міська проза письменника в контексті основоположних категорій екзистенціальної філософії. Шукаючи пояснень новаторства В. Шевчука у плані проблематики, ми звернули увагу на розкриття специфіки екзистенціального типу філософування у його творах як своєрідного засобу інтелектуалізації тексту і відтворення його ментальної зумовленості на грунті вітчизняної літератури після шевченківської доби. Особливим акцентом пошуків був аналіз прози В. Шевчука як продовження філософських традицій Г. Сковороди. 

2.1 Екзистенціальна філософія і її вираз в українській літературі. Коротко аналізується зародження і розвиток екзистенціальної філософії та її вплив на українську літературу. В українській філософсько-літературній думці антропологізм узяв свій початок від поглядів Г. Сковороди (,, концепція щастя”). Екзистенціальні ідеї позначилися на творах Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Куліша, В. Підмогильного, М. Хвильового, М. Івченка та ін. Мотиви екзистенціалізму та абсурду можна знайти також у низці творів сучасних українських письменників, у тому числі А. Кондратюка, М. Осадчого, у ліриці поетів-дисидентів – В. Стуса, І. Світличного, І. Калинця. Мотиви ці притаманні й повістям та романам В. Шевчука. Обраний напрям дослідження передбачав аналіз прози В. Шевчука згідно з провідними постулатами екзистенціальної філософії (людська одиниця – центр буття;,, існування передує сутності”; абсурдність, відчуженість, самота – основні категорії-екзистенціали;,, автентичність у протилежність нещирості”; свобода вибору і вибір свободи; боротьба і бунт – реакція на абсурд; суб’єктивність істини). 

2.2 Людинознавчий аспект прози В. Шевчука. Усі екзистенціалістські доктрини єднає переконання, що вихідним пунктом будь-якого знання є аналіз конкретного існування людської одиниці. Теза про те, що істотним у людині є її індивідуальність, близька і ментальним засадам екзистенційного типу філософування в Україні, що пов’язане, на думку Л. Мороз, з етичними засадами національного характеру, з тим, що Д. Чижевський називав,, плюралістичною етикою”, тобто визнання величезної етичної цінності за індивідуумом. Аналіз конкретного існування людської одиниці прочитується як