Інтелектуалізм прози Валерія Шевчука

2.3 Мотиви шляху і мандрівника – образні метафори внутрішніх шукань людини. Провідна ідея екзистенціальної філософії полягає у вирізненні в сфері людського буття двох способів буття (модусів) : існування і сутності. З цим пов’язаний постулат,, існування передує сутності”. У центрі загальної характеристики моделі світу В. Шевчука – образ шляху і мандрівника (,, блудного сина”) на ньому. Це сконденсована метафора внутрішніх шукань людиною своєї межі, своїх можливостей, згідно з екзистенціалізмом – своєї сутності, до якої людина прагне, долаючи вузькоутилітарний світ споживацтва і ницого животіння. 

2.4 Проблема абсурдного світу й абсурдної людини. У сприйманні екзистенціалістів світ – це хаос, абсурд. Проблема абсурдного світу й абсурдної людини, яка почуває себе самотньою, відчуженою,,, закинутою”, знаходить глибоке й неоднозначне тлумачення у творах В. Шевчука. Його герої, відчуваючи абсурдність буття, пізнаючи всю глибину розірваності людських зв’язків, все ж не зазнають відчуження тотального, шукаючи нерідко,, абсолютних вартостей”. Вони не цілковито вилучені з усіх систем інтегрування або ж роблять спробу такої інтеграції. 

2.5 Боротьба за,, автентичну людину”. Вихований на засадах сковородинівської концепції спорідненості праці й душі В. Шевчук виявляє у своїх творах постійний інтерес до екзистенціального постулату,, автентичності у протилежність нещирості”. Твори письменника дають багато прикладів,, несправжнього буття”, різновидом якого можуть бути соціальне й національне пристосуванство,,, імітація щастя” та ін. Відтак В. Шевчук виводить два типи персонажів:,, обивателів” (пристосуванців) і люмпен-інтелігентів (людей, які,, живуть чесно”). Сила популярності В. Шевчука полягає не лише в тому, що постулат,, чесності з собою” вміло втілив він у життя героїв своїх творів, але також і в тому, що, як і в його духовного учителя Г. Сковороди, є у нього повна узгодженість між творчими ідеями й особистим життям. Підтверджує це мовчанка письменника між 1969 і 1979 роками – наслідок відмови від будь-яких компромісів, і в результаті – десятилітня офіційна неласка. 

2.6 Свобода вибору і вибір свободи. З екзистенціалістського погляду сутність людського існування виражає свобода. В. Шевчук, подібно як Г. Сковорода чи екзистенціалісти, вважає, що свобода коріниться у глибинах людського єства і, разом з тим, поняття це розглядає на суто екзистенціальному грунті, незалежно від аспектів національних чи соціальних. Водночас письменник послідовно зображує у своїх творах мотиви колоніальної залежності (несвободи) України, причому не прямим, а езопівським текстом. Отже, специфіка екзистенціального філософування В. Шевчука є водночас національною специфікою, і це одна з істотних відмінностей його прози від літературних творів західних екзистенціалістів. 

2.7 Боротьба і бунт – реакція на абсурд. Згідно з екзистенціалістами, реакцією на абсурд існування повинні бути боротьба і бунт. Камюсівська,, естетика бунту” набирає у В. Шевчука трохи іншого виміру. То радше,, естетика змагання” (Л. Тарнашинська) або,, тихе протистояння” (Р. Корогодський), тобто повсякденна боротьба з усероз’їдаючим буднем, яку веде він від перших своїх творів. Характерно, що письменник не створює гострих, конфліктних ситуацій, дух відкритого змагання відсутній в його творах. Разом з тим творить він не камюсівську,, бунтівливу людину”, а,, людину нескорену”, концепцію якої висунув у XVІІІ ст. Г. Сковорода. 

На думку екзистенціалістів, людина постійно перебуває в,, межовій ситуації” перед обличчям смерті. У повістях та романах В. Шевчука також знаходимо чимало кризових сюжетів, коли весь плин існування проходить крізь,, межову ситуацію”. Однак попри весь абсурд життя, не можемо твердити, що саме смерть є найвищою метою Шевчукових героїв. Швидше – це досягнення гармонії з навколишнім світом і найперш – із самим собою. Його герої намагаються осягнути свій шлях, усі вони -,, у вічному змаганні за істину”. Сковородинівські ідеї трансформуються у творах В. Шевчука, витворюючи своєрідний,, закон піраміди”. Закон, який, незважаючи на заздалегідь передбачувану поразку, все ж наповнює людське життя новим змістом. Цей факт робить його прозу дотичною до так званого,, позитивного екзистенціалізму” Н. Аббан’яно, який доповнює категорійний склад філософії,, оптимістичними” екзистенціалами віри, надії, любові. У цьому аспекті можна зачислити В. Шевчука до когорти,, трагічних оптимістів”. 

2.8 Суб’єктивність істини. Згідно з екзистенціалістами, немає однієї істини, істиною є суб’єктивність. Таким чином, правди досягається не шляхом діалектичного чи дискурсивного аналізу, але заглиблюючись у самого себе, досліджуючи структуру власних пережиттів. Складність пошуку істини людиною постійно цікавить теж В. Шевчука. Психологізм його прози виключає контрастне розмежування,, брехні-істини”,,, добра-зла”. Тому у багатьох його творах відчутний естетичний дуалізм, еклектизм (,, немає гарного без бридкого” тощо), наявні елементи парадоксального мислення, що в кінцевому результаті приводить до,, простої істини”. 

У межах вищевказаних проблемних ліній окремого дослідження вимагали елементи поетики, спорідненої з письмом французьких екзистенціалістів. Це водночас своєрідні форми привнесення філософічності