Інтелектуалізм прози Валерія Шевчука

1.4 Характерологічна умовність. Завдяки двоплановій розповіді процес характеротворення теж відбувається у двох напрямах. З одного боку, письменник глибоко й достовірно передає психологію героя (,, безумовна типізація”), з іншого – характер у,, химерному” романі має ще один вимір, що безпосередньо підключає його до сфери ідей (,, філософська типізація”). Герої – не просто людські типи, а відповідно до,, сюжету-ідеї” -,, персонажі-ідеї”. Вони набувають рис нежиттєподібних, умовних. Можна говорити про,, химерність” характеру. Нежиттєподібність героїв привноситься в тканину твору через їх незвичайні, надприродні здатності, носії яких виступають у В. Шевчука найчастіше в ореолі жертовності. Духовний світ персонажів внутрішньо співвідноситься з імпульсом, що йде із зовнішнього боку. Атмосферу непевності й душевної роздвоєності героїв підсилюють мотиви всеприсутнього страху, вічної втечі-погоні тощо (,, Початок жаху”,,, У пащу Дракона”,,, Три листки за вікном”,,, На полі смиренному” та ін.) або відповідно до лагідної вдачі героїв письменник розмальовує світ у світлих барвах, розповідь ведеться неквапливо, відчувається атмосфера замріяно-елегійного настрою (,, Дім на горі”). Безсумнівним набутком,, химерного” роману є створення своєрідного типу героя – шукача істини. Цю властивість М. Бахтін знаходить ще в античних предтечах роману. Також і вся Шевчукова проза – це твори про пошук сенсу буття. Образ мислителя, філософа, якого вабить вічна дорога і пошук сенсу буття, зумовлює епічну широту – одну з прикметних рис творів цього автора. Істотним елементом філософської типізації є також ідеалізування героя. Ідеальні якості персонажів часто гіперболізовані, завдяки чому письменнику вдається піднятись вище конкретного матеріалу, торкнутися фундаментальних якостей людського характеру. Використання цього прийому особливо відчутне у творах В. Шевчука, присвячених митцям, і зокрема самому процесові творення (,, Дім на горі”,,, Чарівник”,,, Постріл,,, Диявол, якого нема” та ін.). 

1.5 Ситуаційна умовність. Персонаж у,, химерному” романі найчастіше поставлений у фантастичні, умовні ситуації. Згущення типових рис характеру потребує і відповідної насиченості обставин, у яких він діє. Отож оскільки Шевчукові персонажі,, запрограмовані” ідейною домінантою творів, то й ситуації покликані висвітлити і,, перевірити” ці домінанти. Найчастіше бувають це умови казкові (пошук скарбу, оздоровлення злочинця-смертника тощо). Ситуації,, химерної” прози, як правило, випробувальні. У творах В. Шевчука насамперед це ситуації вибору. Вони нерідко пов’язані з антитезою життя-смерть (,, Місячний біль”,,, Ліс людей”,,, Птахи з невидимого острова”). Інколи умовна ситуація не призводить до конкретного наслідку, а кульмінація майже зливається з розв’язкою (,, У пащу Дракона”), даючи нагоду до широкого спектру читань та інтерпретацій. У виведенні нежиттєподібних ситуацій В. Шевчук нерідко вдається до прийому гротеску, який становить неодмінний компонент,, химерного” роману. У його творах чимало гротескних, напівфантастичних ситуацій, які не вписуються в рамки будь-якої логічної схеми. Персонажі вступають у відносини з надприродними силами, мають справу з,, розрідженою плоттю”, роздвоюються, перевтілюються, встановлюють контакти з рослинним світом, перетворюються у тварини, щоб згодом стати людьми тощо. 

1.6 Умовність манери розповіді зумовлює її ліризацію, посилює роль автора, авторської концепції, що створює своєрідні небайдужі до персонажів обставини. Умовний ліризований план розповіді в цілому притаманний і прозі В. Шевчука. Характерною рисою творення обставин у ній не є об’єктивне змалювання навколишнього світу, а проникливо-ліричне його олюднення. Його історичні твори при всій реальності зображених подій не зводяться до,, копіювання” відомих історичних фактів, їхня мета – простежити зростання духовності історично. Для В. Шевчука характерна також широка синонімічність, всеприсутня метафоричність, пастельність, нанизування образів в один ряд (мозаїчно-калейдоскопічне нюансування), що опоетизовує розповідь, надає їй рис умовності. Посилення суб’єктивності нарації пов’язане, на думку А. Бочарова, з процесами інтелектуалізації (інтелектуальна насиченість розповіді) й романтизації (насичення розповіді романтичними, фольклорними мотивами) літератури. Так, у своїх творах В. Шевчук апелює не тільки до почуття, а й до,, холодного розуму”, даючи поживу інтелектові. З другого боку, у ході розгортання сюжету поступово всі історичні факти деформуються, романтизуються фантастичними,, вічними сюжетами”. Подібно до романів,, химерної” прози,