Історія грошей та фінансів

За задумом короля, цi грошi мали витрутити з обiгу празькi та стати для польського народу єдиною валютою. З цiєю ж метою Ка¬зимир Великий запровадив карбування напiвгрошiв (квapтнuків), якi становили половину краківського гроша. 

Захопивши Львiв, Казимир Великий надав місту врядування за магдебурзьким правом i дозволив карбувати власну монету. 

Kpiм напiвгрошiв, Казимир Великий карбував у Львовi й мiднi денарії. То було унiкальне явище для тогочасної Європи, адже у Франції мiднi монети з'явилися лише наприкiнцi XVI, а в Нiмеччині - у ХVIII ст., випуск дрiбних монет можна пояснити значним розвитком внутрiшньої міської торгiвлi, яку не могли задовольнити великi номiнали, до яких можна вiднести напiвгрiш.

Після cмepтi Казимира Великого 1370 р., який не залишив безпосереднiх спадкоємцiв, Львiв перейшов у володiння короля Людовiка Угорського, який 1372 р. передав місто в управлiння своєму племiннику Владиславу Опольському (1372-1378 рр.). Той також карбував у Львовi свої монети: напiвгрошi й денарiї.

Випуск власної монети у Києвi пов'язується з iм'ям князя Володимира Ольгердовича (1362-1394 рр.), який ciв на київський престол пiсля перемоги свого батька над татарами у битвi на Синix Водах. Сучасною icторiографiєю його полiтика розглядається як продовження справи Данила Галицького та його нащадкiв в об'єднаннi українських земель у межах єдиної державної системи. 

Ознакою полiтичного та економiчного потенцiалу київської землi за Володимира Ольгердовича постав факт карбування власних монет, а caмi монети - важливим джерелом у реконструкцiї державотворчих процесiв у Pyci-Українi.

Як i абсолютна бiльшicть тогочасних монет східної Європи, київcькі монети виготовлялися зi срiбного плющеного дроту. Дрiт певної товщини рубали на шматочки, плющили i карбували зображення.

Уci iншi типи київських монет поєднанi зображенням «князiвського знака», завдяки чому монети київського князя вирiзняються з-помiж багатьох нумiзматичних пам'яток східної Європи. Є вci пiдстави бачити у цьому знаковi схематичне зображення церкви. На європейських середньовiчних монетах часто трапляється зображення церкви, навіть робляться спроби iдентифiкацiї конкретних храмiв iз зображеннями на монетах. Найчастiше на середньовiчних європейських монетах зображався головний собор міста.

Монетне карбування у Києвi, як i в iнших peгioнax сxiднoї Європи, залежало вiд надходження та запасiв срiбла, хоч i визначалося потребами в обiговiй монеті. Цi чинники впливали на кiлькiсть карбованих монет i на їxню якicть. Kpiм того, влада мала значнi прибутки вiд зменшення вагових та якiсних норм пiд час карбування.

Зi створенням у Києвi в 1470 р. намicництва Київське князiвство було перетворено на звичайну провiнцiю Великого князiвства Литовського i Руського. Подальшi полiтичнi умови не давали можливості карбувати монети на київській землi.

 

6.2. Розвиток кредитних операцій на територii Речi Посполитої

 

Одночасно із зростанням торгівлі та грошового обігу на українських землях у XVI—XVIII ст. поширилися кредитні операції й лихварство. Необхідність кредиту була зумовлена також відсутністю у купців вільних коштів. Наприклад, група львівських купців у 1621 p. мала боргові записи і розписки молдавських купців на 10 тис. золотих. У 1649 p. львівський купець М. Хадзаєвич, користуючись кредитом, закупив у Молдавії товарів на 25 тис. золотих, які були затримані кредиторами за несплату боргу. Оперування кредитами підвищувало дієвість торгових операцій, спрощувало розрахунки. Наймасовішими були короткостроковий споживчий кредит і комерційний кредит на великі суми. В XVIII ст. позики до 100 золотих становили абсолютну більшість кредитних операцій у Тернополі (71%), Рогатині (62 %), Теребовлі (59 %). У Руському воєводстві зафіксовано чимало випадків заборгованості магістратів Теребовлі, Рогатина, Снятина, які за борги розплачувалися громадськими землями, сіножатями, поступалися вільностями. Комерційний кредит брали для купівлі великих партій товару. 

Лихварство було поширене серед представників різних верств населення (купці, орендарі, корчмарі, старости, війти). Найбільше ним займалися вірменські та єврейські купці, які часто спеціалізувалися в цій галузі. В Галичині своєрідними банківськими організаціями були єврейські міські громади (кагали). Позиковий процент був високим — від 8 до 20 % на рік, а на короткострокові періоди — 50—100 %, часто виступав у натуральній формі (передача користування землею та ін.). Нерідко в ролі кредитних контор виступали католицькі костьоли й монастирі, православні братства. Великі позики надавалися магнатам, шляхті, купцям і козакам, навіть королям.

 

 

6.3. Податки Польсько – Литовської держави

 

З XVI ст. приходить в Україну так зване Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному регулюванні. Магдебурзьке право – це письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене горожанами окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною. 

Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення.

Міське населення було особисто вільним. Ковалі, гончари, ювеліри, крамарі об’єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані податки колективно.

Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років тому воно було запроваджено в Києві.

Понад півтори тисячі років на наших землях існує такий види податку, як мито. Спочатку це була платня, яка