Історія грошей та фінансів

Податкові платежі повинні були проводитися лише старою срібною монетою. Нові мідні могли бути в обігу лише в європейській частині Росії, а в Сибіру будь-які платежі мали здійснюватися за допомогою нових або старих срібних монет.

Обіг і використання нових грошей регламентувалися царською грамотою, яка встановлювала їхній примусовий курс і кару за відмову приймання. Але в населення, яке не дуже зважало на укази, більшим попитом користувалися старі срібні копійки. Проблеми виникли також і з карбуванням нових монет. «Молотові снаряди» постійно ламалися, штемпелі розбивалися, не вистачало майстрів. Це змусило повернутися до ручного карбування монет на розплющеному дроті.

Зваживши на непопулярність нових монет, 1655 р. уряд вирішив відмовитися від їх карбування. В обігу з'явилися «єфимки з ознакою». Це були західноєвропейські талери, на яких двома штемпелями наносилися кругле зображення копійки та напис «1655», що означав рік випуску. Встановлювався офіційний курс нової монети на рівні 64 копійок, що відповідало її реальній вартості. Єфимки з ознакою були прирівнені до випущених раніше срібних рублів. Ці монети поряд із півполтинами перебували в обігу до 1659 p., коли були викуплені в населення за мідні копійки. Деякі дослідники основною причиною випуску в обіг перекарбованих талерів називають високу популярність цього виду монет на українських землях.

 

 

 

Рис. 7.2. Єфимки з ознакою

 

У кінці 1655 р. також почався випуск мідних копійок, які за виглядом і вагою відповідали срібним. За встановленим примусовим курсом в обігу вони перебували за співвідношенням 1:1. Спершу мідні копійки не викликали неприязні серед простих людей, які були призвичаєні до різноманітних грошових сурогатів. Але уряд карбував їх дедалі більше, скуповував за них срібні копійки. Водночас податки мали сплачуватися лише сріблом. До того ж за мідні копійки викуповувалися експортні товари в купців, які потім перепродавалися державою на зовнішньому ринку.

Курс мідних копійок катастрофічно падав: 1663 р. за срібну копійку давали 12 мідних. Це викликало збільшення обсягів їхнього карбування (за п'ять років їх випустили на суму, що складала 20 млн рублів) і зростання цін. В обігу з'явилася велика кількість фальшивих мідних копійок. І хоча за фальшування встановлювалася дуже сувора кара (відрізування рук і ніг, заслання в далекі міста), ним захоплювалися різноманітні верстви населення — від сільських ковалів до бояр і купців. Крім того, фальшивомонетників прикривали високопоставлені особи, серед яких були царський тесть Ілля Милославський та думний дворянин Матюшкін.

Величезна кількість мідних копійок, значне зростання цін, бездіяльність царя стосовно фальшивомонетників призвели до зростання невдоволення серед простого люду, який 1662 р. підняв повстання у Москві, що дістало назву Мідний бунт. Після його придушення було страчено чи заслано до Сибіру 7 тис. осіб. Негативні настрої поширились і на інші російські міста (Новгород, Псков) та приєднані українські землі, де населення відмовлялося приймати мідні копійки.

Але був і позитивний результат повстання: вже 1663 р. обіг мідних монет припинили. У населення 100 мідних викуповувалися за 1 срібну копійку.

На початку XX ст. почалися запеклі дискусії щодо того, чи карбував Б. Хмельницький власну монету.

Хоча власні історичні джерела не донесли до нас відомостей про карбування грошей у Війську Запорозькому, але на користь того, що саме Б. Хмельницький карбував власні монети, свідчать матеріали інших європейських держав. Так, в архівних матеріалах Варшави зберігається лист подільського воєводи 

С. Потоцького до короля Яна Казимира від 29 жовтня 1652 р. У ньому С. Потоцький скаржився на Б. Хмельницького, який зазіхнув на монетну регалію короля і карбував власні гроші.

Відомо також, що Б. Хмельницький зібрав у Чигирині великі запаси срібла.

Основними опонентами версії про карбування власних монет Б. Хмельницьким були В. Шугаєвський та М. Петровський. З-поміж аргументів, які наводилися цими вченими, варто навести один із незаперечних — ще ніхто ніколи не бачив богданових монет. Крім того, обидва ставили під сумнів достовірність свідчень Кунакова, бо ні один російський купець чи інший дипломат таких звісток російському урядові не приносив.

Ставши 1658 р. гетьманом, І. Виговський намагався вийти з-під впливу Москви і уклав з Польщею та Литвою Гадяцьку угоду, за якою на території Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств створювалося Велике князівство Руське, яке могло карбувати власну монету для оплати козацького війська. Статті цього трактату також передбачали, що монетний двір може розташовуватись у Києві чи будь-якому іншому місті. Крім того, козацькі монети повинні були карбуватися за зразком литовських. Деякі дослідники вважають, що І. Виговський зробив певні кроки, що засвідчували його наміри щодо випуску власних грошей. Вони полягали у геологічних розвідках біля Києва, які мали на меті пошук срібла. Але дорогоцінного металу не знайшли і відомо, що І. Виговський монет не карбував.

Настрої суспільства, впливи Московії та Польщі призвели до громадянської війни (Руїни) та поділу України на Правобережжя та Лівобережжя, кожне з яких обирало свого гетьмана.

У 1665 р. гетьманом Правобережжя було обрано Петра Дорошенка, який прагнув об'єднати український народ. Вважають, що він карбував монети