Історія грошей та фінансів

П. Дорошенко 1674 р. був змушений зректися булави на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича (1672—    1687 pp.), який об'єднав обидва береги Дніпра, але далі перебував під впливом Москви. Він домовився з московським царем Олексієм Михайловичем, що нові гроші (чехи або півтораки) карбуватимуться за зразком польських, себто ідентичних ваги й розміру, тільки польський герб належало замінити на царський, а ім'я короля — на ім'я царя латиною. Карбувати нову монету було доручено Янові Гранковському, який раніше працював на Львівському монетному дворі, а потім виготовляв гроші для 

П. Дорошенка. Гроші мали виготовлятися в Путивлі, але помер цар і підготовку було припинено.

У 1676 р. І. Самойлович поставив це питання перед новим російським царем Федором Олексійовичем. На монетах треба було лише змінити ім'я царя та рік випуску. Цар призначив воєводу Федора Хрущова керувати цим процесом. Між ним і гетьманом виникли непорозуміння, які так і не дозволили почати карбування монет за царя Федора Олексійовича.

Але І. Самойлович все ж таки домігся свого. У 1686 р. він почав карбувати чехи в Севську. Так гетьман і московський уряд намагалися профінансувати свої видатки у війні з Кримом. Севські чехи були випущені з низькопробного металу, в якому було більше міді, ніж срібла. Вони містили зображення російського герба (двоголового орла), увінчаного трьома коронами, та легенди, що складалася з початкових літер імені й титулів царів Івана та Петра Олексійовичів латинською мовою. На зворотньому боці було зазначено 1686 р. і місце випуску монет — м. Севськ (нині Орловська обл. Російської Федерації). Останній напис дав назву монетам.

Необхідно відзначити особливий спосіб карбування севських чехів, який полягав у тому, що тонка смужка металу прокатувалася між валиками, на яких було вигравіювано штемпелі з зображеннями лицьового та зворотнього боків монети.

Ці монети популярними не стали, і московський уряд у вересні 1687 р. був змушений відмовитися від їх випуску.

Всупереч потугам російського уряду припинити обіг іноземної монети на території України, тут популярними засобами платежу залишалися польські гроші (осьмаки), півторагрошовики (чехи) і тригрошовики (шаги). За неофіційним співвідношенням один талер відповідав 90 польським грошам або 60 російським копійкам.

Вагомі зміни в російському та українському монетному господарстві відбулися лише за царювання Петра І (1689— 1725 pp.). Маючи на меті створення грошової системи з великою кількістю номіналів, уніфікацію українського та російського грошових ринків і збільшення доходів казни, цар провів грошову реформу, яка тривала з 1698 р. до 1718 р.

На першому етапі (у 1698 р.) лічильно-ваговий рубль був прирівняний до західноєвропейського талера. Він почав містити 28 г і ділився на 100 срібних копійок. Почалося будівництво та обладнання монетних дворів, де виробництво монет мало здійснюватися за допомоги машин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У 1700 р. з'явилися нові мідні монети - денга, полушка та півполушки, які становили відповідно пів, чверть і восьму частину копійки. Наступний рік характеризувався появою нових срібних полтин, півполтин, гривеників (гривень), що становили 10 копійок, і десять денг (півгривні), тобто 5 копійок. Того ж року почалося карбування золотого червінця (3,44 г), який відповідав західноєвропейському дукатові, та подвійного червінця.

Справжній злам стався 1704 p., коли було випущено срібний рубль вагою 28 г і його соту частину — мідну копійку. Втім, аж до 1718 р. в обігу перебували старі срібні копійки. Крім того, 1704 р. почалося карбування мідних полтинів (3 копійок). Так, роздрібний обіг повністю забезпечили розмінною монетою.

У 1718 р. припинилося карбування срібних копійок і почався випуск нових золотих монет вагою 4,04 г з текстом, що засвідчував їхню вартість, — два рублі. У наступні роки з'явилися нові номінали: мідні 5, срібні 15 і 20 копійок, золоті імперіали (11,61 г золота) і напівімперіали, що становили 10 і 5 рублів відповідно.

 

 

7.2. Банківські інституції в Західній Україні

 

Кредитні відносини у XVII-XVIII ст. описано в праці  Я. Рутковського «Економічна історія Польщі». Автор розглядав сільський та міський кредити і зародження перших централізованих банківських установ.

Селяни в разі війни, епідемії, масової загибелі худоби могли отримати кредит у поміщиків. Позики видавалися грошима або в натуральній формі (найчастіше зерном і сіном) і йшли на сплату податків чи інших заборгованостей. Поміщики вели реєстр селянських боргів, в якому траплялися суми в декілька тисяч злотих. Пани були зацікавлені у поверненні позики і в деяких випадках, аби допомогти боржникам, організовували громаду на допомогу.

В селах створювалися громадські кредитні установи. Вони були двох типів: одні надавали в кредит гроші, інші — зерно чи товари. Сільські позичкові каси першого