Історія ради національностей народного руху України, 1989-1993 рр. політологічний аналіз

Особистий внесок дисертанта полягає в тому, що на основі аналізу літератури, документальних матеріалів і архівних даних, їх критичного осмислення і узагальнення, розкриває діяльність, вплив і динаміку взаємовідносин українців і неукраїнців в період до і після здобуття незалежності. Дисертаційне дослідження у хронологічній послідовності відбиває стосунки РН як з НРУ, так і з представниками різних етнічних груп населення України в 1989-1993 рр. Дисертантом укладено хронологічну таблицю основних подій, пов’язаних з діяльністю РН НРУ. 

Апробація результатів дослідження. Підсумки роботи викладені у публікаціях, серед яких книга, присвячена РН у період 1989-1993 рр., наукові та науково-публіцистичні статті, виступи з доповідями на сесіях РН і з’їздах Руху. Підсумки досліджень висвітлювались у виступах дисертанта й обговорювались на конференціях в Україні та за кордоном: зокрема, на міжнародній науковій конференції “Україна в сучасному світі”, організованій Республіканською асоціацією українознавців (Київ, 1990) ; міжнародній науковій конференції “Українсько-єврейські діалоги”, (Ієрусалім, Ізраїль, 1992) ; науковому симпозіумі по проблемах захисту і розвитку культур нацменшин (Київ, 1992), 14-й міжнародній науковій конференції “Етнічні меншини в Україні і їх роль в розбудові держави” (Іллінойс, США, 1995) ; науковій конференції НТШ “Українсько-єврейські діалоги” (Нью-Йорк, США, 1995) ; науковій конференції в Колумбійському університеті (Нью-Йорк, США, 1996) та ін. 

Результати досліджень використані також у виступах на заходах, проведених національними товариствами України, Ізраїлю і Америки. 

Структурно дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатку. Обсяг дисертації – 194 сторінки, з яких вступ – 16 сторінок, висновки – 9, список використаних літературних джерел (167 одиниць) – 8, додаток (хроніка подій 1988-1993 рр.) – 10 сторінок. 

 

 

У вступі обгрунтовано актуальність теми, окреслено особливості перехідного періоду між УРСР і незалежною Україною, окреслено наукову новизну дослідження, подано аналіз використаної літератури та джерел, сформульовано мету і завдання роботи, визначено її методологічну основу, теоретичне і практичне значення. 

 У першому розділі “Від ідеї до організації РН: початковий етап історії НРУ” розкривається і аналізується загальносоюзна ситуація в СРСР до і під час “перебудови”. Поява Народних фронтів на периферії держави, перші кроки демократії в Україні, виникнення національних, громадсько-політичних організацій, їх об’єднання навколо НРУ, взаємопроникнення програмових засад українців і неукраїнців на шляху до демократії. 

 Показано, як розвивалася громадсько-політична думка напередодні 1-го з’їзду НРУ в середовищі української і неукраїнської інтелігенції. Досліджуються міжнаціональні проблеми під час відродження українського національного руху. Закінчується розділ аналізом соціально-політичної і міжнаціональної ситуації, що склалася на час проведення 1-го з’їзду НРУ у вересні 1989 р. Перший розділ включає 4 параграфи, в яких, зокрема, показано, що в середині 80-х років навіть лідери КПРС зрозуміли, що держава СРСР котиться в прірву. Лицемірна система взаємовідносин і командно-мілітарна економіка виснажили людей і майже знищили природні ресурси держави. Партія оголосила “перебудову”, значною мірою лібералізуючи суспільство “зверху”, дозволяючи і дозуючи гласність і плюралізм. Ці вимушені кроки мали за мету не стільки “дати поговорити”, скільки – звільнити емоційно людей, щоб пожвавити економіку країни, зрушити з місця реформи, активізувати суспільство. Але ця “палиця” мала два кінці. Гласність і лібералізм пробудили в людях національну і людську гідність. І їх активність спрямувалася не стільки на підвищення продуктивності праці і виробництва, скільки на проблеми соціально-політичні. 

 Перші організовані громадські рухи народилися в Естонії весною 1988 р., Литві (літо 1988 р.) і Латвії (осінь 1988 р.) у вигляді “Національних Фронтів”. І зразу ж проти них були сформовані “Інтерфронти”, головною зброєю яких було обране “національне питання”. 

 В цей час заявив про себе Демократичний Фронт і в Москві. В Україні ж не дозволялося майже нічого. Преса мовчала навіть про Чорнобильську катастрофу і злочинне ставлення місцевого парткерівництва до свого народу. І, тим не менш, одними з перших голосно заявили про себе громадське екологічне об’єднання “Зелених”, просвітницькі українознавчі організації (“Спадщина”) та ін. З’явилася “Народна спілка сприяння перебудові”, різні демократичні “Клуби” у Києві, Львові, Вінниці, інших містах. 

 В 1987-1988 рр. почали повертатися із заслання українські дисиденти. Їхніми зусиллями, зокрема, на базі Української Гельсінської Групи було створено Спілку. Сильний вплив на формування демократичних процесів в Україні мав азербайджано-вірменський конфлікт, націоналістична різня в Сумгаїті. 

 У розділі показано, що в Україні перші політичні декларації були започатковані правозахисною організацією УГС. В 1988 р. з’явилася їх “Декларація принципів” та “Статутні принципи”, але в них ще не було політичних вимог. В липні і в листопаді 1988 р. на пленумах правління Спілки письменників України ухвалюється рішення про заснування “НРУ за перебудову”. В грудні до співзасновників НРУ підключається Інститут літератури АН УРСР. В січні 1989 р. на спільних зборах Київської письменницької організації СПУ оголошується проект “Програми НРУ за перебудову”, надрукований 16 лютого. З цього часу події в Україні набули характеру революційних: народжуються національно-культурні товариства різних етнічних груп населення, Товариство української мови, “Меморіал”, різні культурологічні клуби, асоціації, громади і. т. і. 

 Дисертант підкреслює, що ідеї і дії, направлені на злагоду і