Історія ради національностей народного руху України, 1989-1993 рр. політологічний аналіз

В червні 1991 р. був підготовлений проект альтернативного закону “Про національні права громадян України” з 9 розділів, які містили 42 статті. Всі розроблені документи були надіслані в Комісії ВР УРСР, в пресу, передані окремим народним депутатам-рухівцям, але не були враховані і не друкувалися для обговорення. Невдовзі Верховна Рада ухвалила закон “Про національні меншини в Україні”, за яким все населення розділялося на українців і неукраїнців, тобто – національні меншини. Цей закон, на думку РН НРУ, надав неукраїнцям другорядного значення в державі при рівних декларованих правах і покладав на українську державу обов’язок турбуватися про добробут меншин. 

13 вересня 1991 р. в актовому залі СПУ відкрилася 4 сесія РН НРУ, яка була започаткована у вигляді конференції “Національні товариства України: проблеми і сучасність”. Делегати конференції особливу увагу приділили проблемі повернення в Україну репресованого німецького та кримсько-татарського народів. У розділі показано, як РН діяла в інших напрямках у цей час, у період підготовки до референдуму 1 грудня 1991 р. Під постійним тиском РН було ухвалено на Проводі НРУ рішення провести Всеукраїнський Форум представників національних меншин України. Однак головним стимулом був референдум. Перша ініціативна група по проведенню Форуму була складена на базі Президії РН. Форум був призначений 16-17 листопада 1991 р. в Одесі. Відповідні розпорядження були підготовлені в Кабінеті Міністрів. 

Аналіз роботи Форуму, РН НРУ, її постійні контакти з різними нацтовариствами, дали можливість пізнати всю глибину “внутрішніх” національних проблем в середовищі різних нацтовариств. В 1991 р. стало зрозуміло, що без матеріальної підтримки національним товариствам реалізувати свої духовні, культурні намагання неможливо. Так само, як неможливо добитися “масовості” національного відродження. 

Третій розділ “РН НРУ в 1992-1993 рр. ” охоплює національно-політичні процеси в Україні після референдуму 1 грудня 1991 р. Аналізується революційна трансформація НРУ в партію, еволюція процесу державотворення в Україні в бік побудови національної держави з гарантуванням національним меншостям рівноправності і підтримки. З залученням документів, розроблених РН, ілюструється її історія, зміни в структурі, в програмових засадах, співпраця як з національними товариствами, з Рухом, громадсько-політичними, законодавчими, державно-адміністративними установами впритул до фактичного припинення діяльності після 4-го з’їзду НРУ. Аналізуються процеси, пов’язані з еволюцією як НРУ, так і РН НРУ на тлі розвитку парламентської, адміністративної і урядової влади в незалежній Україні. 

25 січня 1992 р. відбулось засідання Великої Ради Руху, в якому відразу після референдуму почалися тертя, боротьба за владу в Русі між тими, хто підтримав перемогу Л. Кравчука і наполягав на співпраці з ним, і тими, хто пропонував перейти в опозицію. В той же час в січні-лютому 1992 р. по всій вже незалежній Україні активізувалися КМС в багатьох крайових організаціях Руху, особливо в центральних областях. 20 лютого 1992 р. Президент України Л. Кравчук запросив на зустріч розширений склад Проводу Руху включно з лідерами крайових організацій. Не було лише В. Чорновола з його прихильниками. Фактично, з цього засідання розкол в Русі перестав бути внутрішньою справою НРУ. Після спільних поздоровлень і побажань успіхів розмова перейшла у площину розподілу адміністративних портфелів за рухівцями. 

28 березня 1992 р. відбулася 5-а сесія РН НРУ. На ній представлено 47 делегатів від всіх Крайових організацій, а також 19 представників національних товариств. У звітній доповіді голова РН зосередився на проблемах роботи РН, взаємодії її з Рухом, урядовими структурами. Окрема увага приділялася різкій радикалізації частини української преси. Акцентувалась увага на головних напрямках роботи. У розділі показані суттєві зміни, що мали місце в складі РН НРУ “третього скликання” в порівнянні з “другим”, обраним 2 лютого 1991 р. Показано, що літо-осінь 1992 р. було апогеєм наступу націонал-радикалів на будь-які демократичні зрушення в державі. З’ясувалося, що ці ідеї влаштовують і радикал-комуністів. 

19 червня 1992 р. відкрилося засідання 6-ї сесії РН НРУ разом з членами Проводу Руху. Розглядалось питання соціально-політичної ситуації в Україні, останні відверто шовіністичні публікації в українській пресі, робота і контакти РН з національно-культурними товариствами, організаційно-технічні проблеми РН. Багато членів Проводу критикували РН. В. Чорновіл висловив сумнів щодо необхідності РН НРУ, коли в незалежній Україні існують спеціальні владні структури, покликані займатися проблемами нацменшин. 

В розділі підкреслюється, що в середині 1992 р. поляризація сил в керівництві Руху дійшла апогею. З літа 1992 р. рухівці, які ще вчора критикували уряд і національну політику держави і в цьому підтримували і заохочували діяльність РН, відмовилися від критики. Більше того, “старомодність” РН стала їх дратувати. Створювалось враження, що не дійсне принизливе положення нацменшин в державі турбує їх, а, навпаки, влаштовує. З відривом від “старшого брата”, з проголошенням незалежної України, з поверненням українців на роль титульної, державотворчої нації, вирішення проблем нацменшин, які раніше розглядалися в сукупності з проблемами українців, почало заважати. 

Після 3-го з’їзду Руху В. Чорновіл став керувати Рухом одноосібно. 7 листопада 1992 р. відкрилась 7 сесія РН. На ній, крім членів РН, були представлені 22 національно-культурних товариства України. Зміст дискусій