Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія туризму в Україні від найдавніших часів до початку ХХ ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
55
Мова: 
Українська
Оцінка: 

80-х рр. XIX ст.

Фактичним засновником і керівником створеного в 1882 р. Імператорського православного палестинського товариства (ІППТ) був Н. Хітрово, а головою і формальним засновником – великий князь Сергій Олександрович. Користуючись підтримкою імператорської сім’ї, стабільною міжнародною ситуацією, розвитком морських та суходільних комунікацій, Православне палестинське товариство досягло великих успіхів. Масштаби його діяльності вражають.
У 1907 р. капітал ІППТ складав 2 млн. рублів; товариство мало 8 подвір’їв, лікарню, 6 клінік, 101 учбовий заклад (в них було близько 10 тис. учнів) ; з 1882 по 1907 рр. товариство надрукувало 347 видань з палестинознавства.
Напередодні Першої світової війни, у 10-х рр. XX ст. через готелі та подвір’я товариства проходило до 10 тис. чоловік щорічно.
За даними Н. Хітрово, 70% доходів ШПТ складали пожертви віруючих. На утримання подвір’їв у Єрусалимі, Єрихоні та інших місцях ішло 35% витрат товариства, інші гроші витрачалися на освітні та медичні програми, організацію збирання пожертв, загальні організаційні витрати тощо.
У 1884 р. розпочався продаж так званих “прочанських книжок”, які надавали їх власникам знижки (до 35%) на оплату проїзду залізницею до Одеси і на пароплаві до Палестини. Якщо прочанин придбав найдешевші квитки (наприклад, у пароплаві це означало розміщення у трюмі), то подорож з Москви до близькосхідного порту Яффа коштувала лише 46 рублів 50 копійок. Місячний заробіток робітника в Російській імперії наприкінці XIX ст. складав приблизно 40-50 рублів. Таким чином, подорож до Палестини була доступною людям з середнім рівнем доходів. Масовість подорожей до Святої землі ілюструє такий факт: у 1914 р. в Єрусалим на Великдень приїхало 6 тис. росіян.
Цікаво, що в цей період, як і наприкінці XX ст., деякі російські піддані не поспішали повертатися з Палестини додому. Здебільшого, це були жінки. Вони влаштовувалися працювати кухарками чи покоївками у родинах православних арабів, деякі продавали християнські сувеніри. На підставі “прочанської книжки” та письмової рекомендації місцевого священика можна було оформити право залишитись в країні. Були й такі, що займалися проституцією. Саме в той час з’явилося прізвисько “наташка”; ним місцеві араби наприкінці XIX ст. називали слов’янок “легкої поведінки”.
Напередодні Першої світової війни зарубіжні подорожі підданих Російської імперії на прощу сіпали доступними, а відтак і популярними серед селян (вони складали близько 70% російських прочан у Палестині) та незаможних міщан, вони не лише задовольняли релігійні почуття, але й були зручним засобом побачити екзотичні країни.
Масові подорожі прочан стали можливими, завдяки великому значенню православ’я в ідеології Російської імперії і геополітичним інтересам російської верхівки, поширенню впливу імперії на Близький Схід. Держава підтримувала масове прочанство у цей регіон, щоб зміцнити свій вплив у володіннях Османської імперії, в зоні російських політичних інтересів. Важливим чинником був також розвиток транспорту в Російській імперії.
 
2.3. Слід відзначити активну участь українців у географічних дослідженнях різних районів земної кулі. Серед них особливе місце посідає мандрівник і письменник світового значення Василь Григорович-Барський.
Народився Василь Григорович-Барський (псевдоніми – Альбов, Плака, Київський, Рос) 1701 р. в Києві в родині небагатого купця. Григоровичі, котрі походили з подільського містечка Бара, жили спочатку на Печерській слобідці, а потім переселилися на Поділ. Тут у ті часи зосереджувалося ремісниче й торгове життя міста. Крім того, сюди тягнулося студентство з усього слов’янського світу – до знаменитої Києво-Могилянської академії, що здавна славилася своїми професорами та випускниками. В такому середовищі зростав Василь.
Початкову освіту він здобув удома. Читати й писати його навчив батько, а потім у академії йому було найнято учителя. Як згадував пізніше його молодший брат Іван, видатний архітектор XVIII ст., Василь з дитинства був “допитливий” та “мав охоту бачити чужі країни”. Здобуті в домашніх умовах знання не задовольняли допитливого юнака, і 1715 р. він вступив до Києво-Могилянської академії. Цей навчальний заклад у першій половині XVIII ст. продовжував відігравати роль провідного наукового та культурного осередку в Україні.
На двадцять третьому році життя Василь змушений був залишити академію. І причиною була, очевидно, не тільки недуга. За всіх позитивних рис у викладанні й змісті навчальних дисциплін академія не була позбавлена схоластичних методів навчання, а це не задовольняло розум живий, активний, пошуковий.
Палке бажання побачити світ, відкрити його для себе, почерпнути нові знання, вигострити розум – це були не другорядні мотиви, якими керувався Григорович-Барський, вирушаючи в мандри. Щоправда, форму подорожі йому довелося вигадувати, як кажуть, на ходу – це було паломництво до святих місць. Однак існує докорінна відмінність В. Григоровича-Барського від усіх попередніх українських пілігримів. Опис святих місць у його творі – це лише частина великої за обсягом розповіді про країни та міста Європи, Близького Сходу, Єгипту, де довелося побувати мандрівникові за двадцять чотири роки.
Яка інформація міститься в подорожньому щоденнику Барського? З нього можна найдокладніше довідатись, як люди з невеликими статками подорожували у XVIII ст. Ми дізнаємося про добре організовану систему притулків для подорожніх у європейських містах, про монастирі та інші релігійні заклади, які допомагали православним прочанам на Балканах і в Греції, а також про караванні маршрути Близького Сходу. Слід зазначити, що за тієї доби великого значення набувала звичайна гостинність, яку виявляла переважна
Фото Капча