Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія туризму в Україні від найдавніших часів до початку ХХ ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
55
Мова: 
Українська
Оцінка: 

маса простолюду і якої так потребували зморені подорожні. Барський описує ще й значення та типи подорожніх документів, а також способи, вдаючись до яких міста й містечка звичайно контролювали тих, хто заходив у їхні мури.

Барський ретельно описав, додаючи до описів ілюстрації, кожне велике місто, куди він заходив, звертаючи особливу увагу на архітектурні пам’ятки, фортифікаційні споруди і, звичайно, храми та церкви. Крім того, він придивлявся до базарів, водопостачання, вуличного освітлення, а також вбрання місцевих мешканців. Він не раз відзначав культурні характеристики населення й подавав розлогі екскурси в історію різних етнічних груп, як-от, скажімо, венеціанських греків, євреїв у Салоніках або єрусалимських арабів. Зрозуміло, Барського цікавила передусім релігія, зокрема православ’я, тому він намагався відвідати та описати кожне місце, пов’язане з історією раннього християнства (див. дод. 1). А втім, він був критичним та об'єктивним спостерігачем і відзначав, що обожнювані кістки Святого Миколая поблизу Барі – ймовірно, мармурові копії, й висловлював сумнів щодо справжності “священного вогню” на місці Христової гробниці в Єрусалимі. На останніх етапах своїх мандрів Барський, зосередившись на вивченні грецької мови, подав неоціненну картину діяльності різноманітних грецьких шкіл, що під османським ярмом зберігали грецьку культуру.
Особливо цікаві ті місця щоденника Барського, де йдеться про самого автора. Перед нами постає типовий образ людини, яка могла сформуватись у Київській академії на початку XVIII ст. Цей портрет зачаровує і вражає читача. Найбільше враження справляють невситимий потяг Барського до знань, його невтомна допитливість. Засвоєні в Академії знання спонукали його розум до розвою, а незалежність і наполегливість, із якими він утверджує власні погляди, просто дивовижні. Захоплює нас і сила його характеру. Барський мав слабке здоров’я й часто нездужав. Однак, прямуючи до своєї мети, йшов пішки день у день, рік у рік, подолав тисячі миль під палючим сонцем і серед дошкульного холоду, часто з обмаллю грошей та харчів, нехтуючи всіма труднощами й перешкодами, що знеохотили б тих, хто був багатший, мав міцніше здоров’я і більше зв’язків, ніж він. Присвятивши життя пізнанню, дослідженням та спостереженням, Барський був цілковито позбавлений потягу до збагачення. Його найдорожчим скарбом були подорожній щоденник і кілька дорогих йому книжок, що лежали в торбі за плечима. Він вочевидь цінував не так речі, як спостереження, розуміння і знання. В цьому він був трохи схожий на Сковороду. І, нарешті, Барський був патріотом. Десятками років живши далеко від рідного краю, він повсякчас думав, як поділитися всім побаченим, пережитим і засвоєним із земляками. Захоплюючись іншими країнами, Григорович-Барський був переконаний, що “нема кращої землі, ніж Руська”. З гордістю він підписувався під малюнками – “Василій Рос”, підкреслюючи своє походження.
Процес творення “Мандрів” розтягнутий у часі: перші нотатки зроблено влітку 1723 р., останні датовано 1744 р. Мандрівник побував майже в усіх відомих місцях, пов'язаних з біблійною і світською історією Середземномор’я та Близького Сходу.
Записки, які вів В. Григорович-Барський понад два десятиліття під час своїх мандрів по світу, відобразили еволюцію його поглядів та світовідчуття. Перші сторінки “Мандрів” писала людина, яка прагнула знань, нових вражень про природу, людську спільноту, але її досвід був надто малий, а уявлення про світ недостатні. Останні сторінки творила вже рука мудреця, до якого досвід прийшов у гірких стражданнях, що супроводжували його у нелегких дорогах. Із записок довідуємося, як він з допитливого юнака перетворюється на вченого нового часу, котрому притаманні риси вдумливого підходу до інтелектуальних надбань попереднього часу, уважного дослідження явищ і фактів дійсності.
Початок твору нагадує подорожній щоденник, для якого характерні короткі нотатки й послідовна хронологічність як основа розповіді. Надалі (в міру нагромадження знань, вражень і життєвого досвіду) твір відзначається докладністю описів, стилістичною різноманітністю, співіснуванням художнього та наукового стилів, продуманою композицією. Автор подає описи найвідоміших святинь Сходу в Єрусалимі, Назареті, Віфлеємі, біля Мертвого моря й Тиверіадського озера, на горі Фавор, на Сипаї. Географічні, історичні, етнографічні та археологічні нотатки в “Мандрах” своєрідно переплітаються з розповідями про монастирі, храми, культові обряди, притулки для прочан, мощі, чудотворні ікони. Відвідавши всі найвідоміші місця, пов'язані з історією християнства, мандрівник описав їх значно докладніше й повніше, ніж його попередники.
Свої нотатки В. Григорович-Барський завершує описом афонських монастирів. Це був жовтень 1744 р. Йому залишалось іще відміряти свою останню дорогу – до Вітчизни, до Києва. Жити залишалось рівно три роки. Як вони пройшли?
Наступні два роки В. Григорович-Барський подорожував Грецією, побував в Афінах, на острові Крит, про що свідчать зроблені там малюнки. Сподіваючись нарешті повернутися в Україну, він дістався до Константинополя, аби знайти там підтримку в тодішнього російського посла О. Л. Вишнякова, який досить прихильно ставився до мандрівника і сприяв його творчій роботі. Проте вже не застав його живого, а з новим послом А. І. Неплюєвим спільної мови не знайшов. Отже, зібравшись із силами, вклавши в торбу рукопис і книги, В. Григорович-Барський квапливо покинув столицю Туреччини і вирушив до рідної землі.
Лист антіохійського патріарха Сильвестра наздогнав Григоровича-Барського вже в Києві, звідки й була написана відповідь, де мандрівник намагається дати оцінку тодішнім подіям. “Коли я помилився, як це властиво людині, – пише він у вересні 1747 р., – прошу вибачення... Я
Фото Капча