Історія української культури 002

1.2 Українська наука початку ХХ ст. Нові технічні відкриття, та їхнє впровадження в Україні.

Учені України, працюючи в тісній взаємодії з ученими Російської імперії, досягли

значних успіхів у розвитку природничих наук і техніки.

У   Київському   університеті   працював   засновник   Київської   алгебраїчної   школи Д. Граве, який вивчав теорію груп. У Харківському університеті великий внесок у розвиток математики зробили професори В. Стєклов, Д. Синдов, С. Берштейн. Для розвитку фізики й радіофізики    багато    зробив    професор    Харківського    університету    Д. Рожанський — основоположник Харківської школи радіофізиків. Світовою популярністю користувалися праці  з  теоретичної  механіки  академіка  С. Тимошенка,  географів  П. Тутковського,  В. Лінського,   геолога   Р. Медвецького,   фізика   М. Пильчикова   та   ін.   Видатний   фізик В. Грабовський  поряд  з  американцями  В. Зворикіним  і  Ф. Фарнсуортом  став  одним  із засновників  теорії  й  практики  телебачення.  Уперше  відкрив  випромінювання,  назване пізніше рентгенівськими променями, український фізик І. Пулюй, який працював у наукових установах Праги, Відня, Вюрцбурга.

Широко розвинулася хімічна наука. У Києві плідно працювали С. Реформаторський, а в Харкові — І. Осипов.

У   біології   й   медицині   відомими   були   професори   Київського   університету О. Сєверцов,   С. Навалишин,   у  Харкові — В. Арнольді,   В. Данилевський,   М. Трінклер,   М. Гіршман.

Багато зроблено епідеміологами й мікробіологами М. Гамалією, Д. Заболотним для боротьби з чумою, холерою, тифом, туберкульозом.

Розширювалися  дослідження  з  проблем  геолого-географічних  наук.  А. Краснов —

професор Харківського університету — вивчав природу України.

Розвивається повітроплавання. У 1908 р. в Одесі створено перший у Росії аероклуб. Його члени С. Уточкін та М. Єфимов у 1910 р. здійснили перші в Росії польоти на аероплані. Російський  льотчик  П. Нестеров,  член  Київського  товариства  повітроплавання,  у  серпні

1913 р. в Києві вперше продемонстрував «мертву петлю».

Першимукраїнськимпілотом,видатнимкорабельнимінженеромбувчлен

Революційної української партії Левко Мацієвич (1877–1910).

Гуманітарні науки розвивалися в умовах гострої ідеологічної боротьби.

В історії найвидатнішим ученим початку XX ст. став Михайло Грушевський. «Історія України-Руси»  у  10-ти  томах — багатотомна  праця,  у  якій  уперше  в  широкому  плані висвітлена  історія  України  до  1663 р.  У  цей  же  час  плідно  працювали  такі  історики, як О. Єфименко,  В.  Іконников,  Д. Багалій,  В. Барвінський,  Д. Яворницький,  В.  Біднов, Я. Новицький та ін.

У  ході  революційних  подій  1905–1907 рр.  покращилися  можливості  для  наукової праці  і  в  Наддніпрянській  Україні.  Наприкінці  1906 р.  тут  був  затверджений  статут Українського наукового товариства, що почало свою діяльність у 1907 р. під керівництвом

 

М. Грушевського.  Фактично  це  був  фундамент  майбутньої  національної  Академії  наук. Однак політична атмосфера в країні змусила його припинити друкування своїх «Записок», а випуск наукових збірників перенести до Москви.

 

2. Нові тенденції українського мистецтва на початку ХХ ст. (неоромантизм, експресіонізм, авангард). Революційно-демократичний напрям в українській

літературі.

Модернізм  впливав  на  розвиток  усіх  галузей  культури.  Пошуки  нового  у  музиці

цікавлять багатьох композиторів. Безліч композиторів-авангардистів прагнули виразити новий зміст тільки з допомогою невідомих музичних засобів, йдуть на різні експерименти, які призводять до руйнування естетичних і технологічних підвалин музичної культури (заперечення  звукової  організації  -  мелодії,  гармонії,  поліфонії).  Одними  з  найбільш яскравих у цьому відношенні етапів стали так звані "конкретна музика" й алеаторика. В архітектурі стиль модерн народився з поєднання двох тенденцій: прагнення архітектора раціонально використати нові матеріали (сталь, скло, залізобетон) і тяжіння до певної міри малозмістовної, але вишуканої декоративності. Наявні геометрично чіткі лінії споруд, динамічність їхніх форм.

Особливість українського модернізму полягає в тому, що тут він не був програмно організованим національно-культурним і літературним рухом. Він формувався у своїх найхарактерніших виявах не на рівні загальної стильової манери або «школи», а через творчу самобутність та еволюцію окремих митців. Український модернізм – явище синтетичного порядку,  тобто  він  охоплює  елементи  різноступеневої  стилістики  (символізму, імпресіонізму, натуралізму, романтизму, неокласицизму). В українському модернізму відкривалися нові художні моделі та структури: неореалізм (В. Винниченко), неоромантизм (О. Кобилянська), імпресіоністичний символізм (М. Вороний), метафізичний символізм (М. Яцків). Охарактеризуємо їх.

Неокласицизм. В українській   літературі представниками неокласицизму були П. Филипович – ліричний, розкутий, відкритий для різноманітних стильових «спокус», безпосередній у вираженні громадянських проблем, О. Бургардт, М. Зеров – його поезія насичена культурологічно і історіософськи, суворо дисциплінована думкою, М. Драй-Хмара, М. Рильський – поєднував простоту і глибину. Українські неокласики прагнули зберегти право на власний моральний і естетичний кодекс, виходячи зі свого уявлення про загальнолюдські мистецькі цінності, про деяку незалежність вічного мистецтва від скороминущих виявів поверхні життя, про класичну норму в найзагальнішому розумінні: строга досконалість форми, пошук гармонії духу, повага до «вічних» начал людської душі і відповідний абсолют художньої правди. Пропонували свій варіант поєднання світової культури   з   національною   традицією.   Жанри,   в   який   працювали   укр.   неокласики,   - здебільшого сонети та переклади з інших мов.

Неоромантизм – так називала Леся Українка та інші творчий метод тих письменників к. ХІХ – поч. ХХ ст., які поєднували в своїй творчості реалістичне зображення життя з романтизмом.  В  українській  літератури  представниками  неоромантизму  були  О. Кобилянська, М. Вороний, у творчості якого наявні емоційність і драматизм