Історія української культури 002

Разом з тим більшовицька влада не могла не враховувати того, що народ підтримував культурницьку діяльність урядів Центральної Ради, Гетьманату, Директорії. Цей рух неможливо було раптово зупинити.

3.1 Особливості еволюції української освіти у 1917-1921 рр. Стан розвитку науки. У Києві 30 квітня на так званому з’їзді хліборобів Скоропадського обрали Гетьманом України.  Цього  ж  дня  гетьман  оголосив  розпущеними  Центральну  Раду. Гетьманське міністерство  освіти,  за  прикладом  міністерств  Центральної  Ради,  вважало  за  доцільніше засновувати  нові  українські  гімназії, ніж  українізувати  російські.  За Центральної  Ради в Києві було три українські приватні гімназії. У 1918 році їх прийнято на державні кошти. Протягом літа того ж року відкрито 84 українських гімназій не тільки по містах, але й по деяких селах, а наприкінці гетьманської доби було їх в Україні близько 150. У гімназіях, які залишилися з російською мовою навчання, введено як обов'язкові предмети українську мову, історію  та  географію  України  і  історію  української  літератури.  6-го  жовтня  1918  року урочисто відкрито в Києві перший Державний Український Університет, а 22 жовтня другий Український   Університет   у   Кам'янці-Подільському. Засновано   Державний   Український Архів,  в  якому  мали  бути  зосереджені  документи  історії  України,  перевезені  з  архівів Москви та Петрограду; засновано Національну галерію Мистецтва, Український Історичний Музей  та  Українську  Національну  Бібліотеку,  яка  зростала  з  надзвичайною  швидкістю. Наприкінці гетьманської доби в цій бібліотеці було вже понад 1.000.000 книжок, серед них багато унікумів, стародруків і т. п. Кількістю та якістю книжок Національна Бібліотека могла конкурувати  з  кращими  бібліотеками  Європи.  Поміж  науковими  закладами  перше  місце належало Українській Академії Наук. Українську Академію Наук засновано за Гетьмана, її урочисте відкриття відбулося 24 листопада 1918 року. Вона мала три відділи: історично-

філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний.

4. Мистецтво України 1917-1921 рр.: театр, музика, образотворче мистецтво та архітектура.

З відродженням української державності у 1917 – 1920 рр. значні зміни відбулися й у

різних   сферах   мистецтва:   театрі,   музиці,   образотворчому  мистецтві,   кіномистецтві, літературі.

Образотворче  мистецтво.  В  першій  половині  ХХ  ст.,  особливо  на  етапі національного відродження в 20-ті роки, значно пожвавився новаторський рух у галузі образотворчого мистецтва. Поштовх в цьому напрямі надала Українська Академія Мистецтв, утворена в 1917 р. Перший ректор Академії, видатний художнік-графік Г. Нарбут (1886 –

1920 рр.), залишив помітний слід в історії української культури.

 

Розвиток  живопису  в  Україні  у  післяреволюційні  роки  на  початку  20  століття проходив у боротьбі художніх течій і напрямів. Поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розписи Василя Єрмилова Харківського партійного клубу). Крім масових агітаційних форм образотворчого  мистецтва,  помітного  прогресу  досягла  станкова  графіка  та  живопис.  У галузі станкової графіки працювали Михайло Жук, Іван Падалка, Володимир Заузе. У живописі найвідомішими були полотна Киріака Костанді, Федора Кричевського, Олександра Мурашка.   Георгій   Нарбут   оформив   перші   українські   радянські   книги   та   журнали

«Мистецтво»,  «Зорі»,  «Сонце труда». У  Західній Україні в перші післяреволюційні роки працювали Іван Труш, Антон Монастирський, Осип Курилас.

Театр.

До революції існував лише один стаціонарний український театр – трупа Миколи Садовського. За підтримки Центральної Ради у Києві було створено Український національний театр, до складу якого увійшли Іван Мар’яненко, Лесь Курбас, Микола Садовський, Панас Саксаганський та ін. актори. За фінансової підтримки уряду українські вистави йшли в театрах Києва, Чернігова, Полтави, Житомира, Катеринослава; видавався тижневик «Театральні вісті». Було створено Український народний хор (диригент Кирило Стеценко), у 1918 р. було засновано Український театр драми та опери (керівник Микола Садовський), Українську державну капелу під проводом Олександра Кошиця. Вона з величезним успіхом виступала в Австрії, Чехії, Польщі, Німеччині, Франції, Америки.

Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922  року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші.

Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму.

Кіно. В 1919-1921  рр.  з'являються  понад  50 агітфільмів:  «Все для  фронту»,  «Два світи» та ін..  Випускалася кінохроніка, ставилися тематичні документальні фільми. Тоді ж з'явилося українське науково-популярне кіно (сільськогосподарські та санітарно- просвітницькі фільми тощо). Почалося виробництво художніх фільмів. Була реорганізована Одеська кінофабрика.

Музика. У галузі муз. мистецтва розвивалися такі жанри, як обробка композиторами нар. і революційних пісень, радянська масова пісня. У цьому напрямку плідно працювали композитори Г. Верьовка, П. Козицький, Л. Ревуцький.

Архітектура. В архітектурі початку ХХ ст. функціонували кілька напрямків: