Історія української культури 002

•  модерн   (зручність   планування,   використанн   нових   залізних   конструкцій, різноманітних оздоблювальних матеріалів (ліплення, прикраси з витого заліза тощо). Яскравим його прикладом є Бессарабський критий ринок у Києві; цирк у Києві, залізничні вокзали Києва, Львова, Харкова, Жмеринки;Будинок з химерами в Києві. Найяскравішими постатями  архітектурного  модернізму  були  В. Городецький,  К. Жуков,  М. Верьовкін,  О. Вербицький, Г. Гай та ін.;

•   необароко (житловий будинок у Києві 1914 р., арх. П.Альошин, лікарня у Лубнах на Полтавщині, арх. Д.Дяченко; У 1910—1920 рр. отримав розповсюдження стиль необароко — спроба поєднати традиції високого «мазепинського бароко» із досягненнями європейського модерну.

•   власне український модерн (поєднання модерну з елементами народного дерев'яного зодчества й ужиткового мистецтва. У цьому стилі збудовано будинок Полтавського губернського земства, 1909, арх. Василь Кричевський), Харківське художнє училище, арх. К. Жуков.

 

Після жовтневої революції на зміну епохи модерна приходить епоха модернізму, яка в Радянській Україні представлена стилем Конструктивізму. Найбільш вражаючі споруди цієї доби  були  побудовані  в  першій  столиці  Української  республики —  Харкові  (будинок Держпрому), Києві (Житлові будинки партапарату в районі «Липки», Перший будинок Лікаря).

 

Лекція 8 Українська культура у міжвоєнний період, роки Другої світової та

Великої вітчизняної воєн (1920-1945)

План

1.   Основні тенденції культурного розвитку в 1920-і роки. Політика «українізації».

1.1 Розвиток освіти у 20-30-ті рр. ХХ ст. Кампанія з ліквідації не писемності дорослих.

1.2 Розвиток науки у 20-30 рр. ХХ ст. Всеукраїнська академія наук.

1.3 Основні літературні течії 20-30 –х років ХХ ст.  в Україні та їхні представники.

1.4 Театральне мистецтво та кінематограф, образотворче мистецтво та скульптура, музичне мистецтво України у 20-30 рр. ХХ ст.

2. Українські культурні діячі – жертви сталінського терору.

3. Становище української культури під час німецько-фашистської окупації.

Словник

Ідеологізація   культури,  коренізація,   ліквідація   неписемності,   націоналізм,  національна

свідомість, нація, пролеткульт, розстріляне відродження, шовінізм.

 

Основна література

1.   Історіяукраїнськоїкультури:Курслекцій/Л. В. Анучина,О. В. Бурлака,

О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010.

2.   Історія  української  культури:  Навч. посіб.  /  О. Ю. Павлова,  Т. Ф. Мельничук,  І. В.

Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012.

3.   Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :   http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

 

Додаткова література

4.   ВисоцькийО. Ю.Історіяукраїнськоїкультури:Навчальнийпосібник.—

Дніпропетровськ  :  НМетАУ,  2009.  –  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу  до джерела :  http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

5.   Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва;

під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010.

 

1.   Основні тенденції культурного розвитку в 1920-і роки.

Політика «українізації».

 

Після завершення громадянської війни і приходу до влади комуністичної партії, зі створенням Радянського Союзу змінилися умови розвитку культури загалом в СРСР, а також в Україні. Культурний розвиток України у 1920-і роки - один з разючих феноменів української історії. Країна, що пережила найважчу війну, вимушена відновлювати абсолютно зруйновану економіку, яка втратила багатьох видатних вчених, письменників (загибель, еміграція),  переживає  справжній  культурний  злет,  як  висловився  історик  О.Субтельний,

«багатогранний спалах творчої енергії». Цей факт визнається не тільки прихильниками, але і критиками радянської влади. Справа в тому, що революція привела в рух різні соціальні сили, дала відчуття свободи, створення нового, незвіданого. Серед майстрів культури були і гарячі прихильники нової влади, і аполітичні люди, і противники більшовизму, які в розвиткові національної культури вбачали певну альтернативу незалежності, що не здійснилася.  В  умовах  непу,  внутрішньопартійної  боротьби  допускалися  елементи демократії. Уперше за довгі роки українська культура отримала державну підтримку.

Негативне ставлення до радянської влади, до її політики спричинило значну еміграцію діячів   літератури   і   мистецтва   (В.Винниченка,   С.Черкасенка,   Т.Шаповала,   Д.Донцова,

 

М.Садовського, О.Олеся). Твори письменників- емігрантів донедавна замовчувалися або спотворювалися, вони були огульно зараховані до буржуазно-націоналістичних, контрреволюційних. У свою чергу стара інтелігенція, в тому числі і художня, не влаштовувала нову владу ні кількісно, ні за своїм світоглядом. Було поставлене завдання виховання, підготовки робітничо-селянської інтелігенції, якій повинні бути властиві ідейність, старанність, конформізм. Культура ставала частиною політики правлячої партії, мала виконувати її соціальне замовлення, суворий партійно-державний контроль став всеохоплюючим.

Політика «українізації». Радянська влада в галузі ідеології, культури проводила політику коренізації, яка в Україні отримала назву українізації. Українізація передбачала підготовку, виховання і висунення кадрів корінної національності, організацію шкіл всіх рівнів, установ культури, видавництво газет, журналів і книг українською мовою. Проведення політики українізації враховувало два аспекти: 1) українізація як така; 2) створення необхідних умов для всебічного культурного і духовного розвитку національних меншин. Українізація дала позитивні результати. Якщо у 1928 р. питома вага газет українською мовою становила 56% загальних тиражів, то у 1930 р. -