Історія української культури

Зазначені процеси обумовили характер культурного розвитку країни. Історична перемога на Куликовому полі викликала піднесення національної самосвідомості, що відбилося в усіх галузях духовної культури і, передусім, у літературі. За цих умов створюється цикл літописних повістей і «сказань», серед них – «Сказання про Мамаєве побоїще» та поема «Задонщина». Цікаво, що автор останнього твору (Софоній Рязанець) застосував поетичні прийоми і образи «Слова о полку Ігоревим». Однак, якщо у «Слові» – біль і тривога за долю батьківщини, то в «Задонщині» – радість і гордість за свій народ, звеличення князя Д. Донського, який об’єднав народ і привів його до перемоги.

У низці публіцистичних і історичних творів утверджувалася ідеї величі московської держави і «божественного походження» влади московських правителів. Зокрема, у «Сказанні про князів Володимирських» стверджувалося, що родовід руських князів іде через Рюрика від самого римського імператора Августа і що безпосередніми нащадками київських князів є лише московські князі. Водночас останні є й спадкоємцями візантійських імператорів, адже від одного з них Володимир Мономах, засновник московської князівської династії, прийняв знаки царської гідності. Більш того – у «Повісті про Вавілонське царство» обстоювалася думка про те, що московські царі успадкували владу й правителів стародавнього Вавилону, нащадками яких нібито були візантійські імператори. У низці літературно-публіцистичних творів тих часів розвивається ідея лідерства Москви в усьому православному світі. Так, у історичному творі «Хронограф» (редакція 1512 р.) Москва іменується «Третім Римом»: Рим перший, мовляв, пав через свої «безчестя», Рим другий, тобто Візантія, пав від мусульманського засилля, а третій Рим – Москва стоїть непохитно, й четвертому Риму не бути. Вказані імперські амбіції на довгі роки визначили характер державної російської ідеології. Певною мірою вони притаманні ідеології колишнього Радянського Союзу й сучасної Росії.

З інших літературних творів зазначеного періоду слід відмітити також «Троїцький літопис», «Ходіння за три моря Афанасія Нікітіна», «Домострой», «Четі-Мінеї» (щомісячні читання) митрополита Макарія та ін. Духовні запити московського суспільства обумовили винайдення книгодрукування. Надрукувавши книгу «Апостол», його засновником в Росії став Іван Федоров. Як уже згадувалося, останні роки свого життя він провів у Львові, започаткував книгодрукування в Україні. До речі, цей факт свідчить про збереження у ті часи духовної єдності українського і російського народів, попри те, що Україна знаходилася у складі Речі Посполитої.

Яскравим матеріальним втіленням великих політичних амбіцій нової держави стала храмові й оборонні споруди Москви і, насамперед, кам’яного Кремля, реконструкція якого розпочалася в ХІV ст. Московський Кремль – це спільне творіння кращих російських та італійських майстрів, які прибули на запрошення московського уряду. Успенський собор побудував італійський архітектор Аристотель Фіораванте, Архангельський – його співвітчизник Алевіз Новий, Благовіщенський – псковські майстри. Характерна особливість архітектури кремлівського ансамблю – це поєднання традицій руського зодчества і надбань високої ренесансної культури. Найбільш яскраво зазначена особливість проявилася в головному соборі Кремля – Успенському, при проектуванні якого флорентійський майстер Аристотель Фіораванті взяв за основу однойменний старовинний собор у Володимирі. Водночас італійські майстри застосували класичну ордерну систему, такі її елементи, як коринфські пілястри, карниз тощо. Зростання авторитету великокнязівської влади мала символізувати Грановита палата, керівниками будівництва якої були італійські архітектори Марко Руффо і П’єтро Солярі. Одночасно були побудовані й кремлівські стіни з 21 вежею. Деякі з веж мали ворота. Центральними вважалися Фролівські ворота, які пізніше стали називатися Спаськими.

Архітектурний ансамбль Кремля органічно доповнив собор Василя Блаженного, що був побудований на Красній площі за наказом Івана Грозного на честь взяття Казані. Геніальні російські майстри Барма і Посник втілили у камені й кольоровій кераміці собору радість перемоги, державну славу, національний характер і дивовижну східну екзотику. Пізніше цей собор надихнув знаного радянського поета А. Вознесенського на написання поеми «Майстри», де є, зокрема, такі рядки:

Не памяти юродивой

Вы возводили храм,

А богу плодородия,

Его земным дарам.

У сучасному мистецтвознавстві прийнято характеризувати російську культуру означеного періоду як «руський Ренесанс», маючи на увазі відродження після монголо-татарського поневолення художніх традицій Київської Русі. Проте мистецтво зазначеного періоду має свої особливості. Головна з них – віддзеркалення небувалого патріотичного піднесення й формування національної самосвідомості саме російського (не руського) народу в боротьбі за державну єдність. У жорстких рамках богословських канонів і традицій церковного живопису російські митці створили роботи, що мали величезне суспільне значення і високі естетичні якості. Мова йде про творіння таких видатних митців, як Феофан Грек, Андрій Рубльов, Діонісій.

Феофан Грек, як видно з його прізвища, родом