Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія української культури

Тип роботи: 
Повідомлення до семінарського заняття
К-сть сторінок: 
138
Мова: 
Українська
Оцінка: 

було жодного комп’ютера. Не набагато кращою є картина й у вищій школі. За даними організації „Всесвітній економічний форум”, сьогодні за індексом „готовності інформаційної інфраструктури” серед 104 країн Україна посідає 82-ге місце, поруч із Замбією й Танзанією. Донині гострою залишається проблема край низького, ганебного для цивілізованої країни рівня життя українських учителів. Відтак сьогодні край важливо змінити цю ситуацію й вжити необхідних заходів щодо забезпечення закладів освіти сучасною матеріальною базою і підвищення матеріального становища тих людей, що формують майбутнє країни.

На жаль, є підстави вважати, що входження української вищої школи в Болонський процес поки що обмежується лише формальними новаціями, в той час як нам конче потрібні принципові зрушення в організації роботи вищої школи. Так, серед науково-педагогічних працівників є побоювання, що автономія ВНЗ, яка є складовою Болонського процесу, у вітчизняних реаліях обернеться подальшим посиленням одноосібної влади ректорів, а орієнтація на домінування самостійної роботи студентів, замість аудиторної, призведе до розвалу навчального процесу.
Важливою складовою частиною духовної культури, формою суспільної свідомості є наука, потенціал якої в Україні за радянських часів був достатньо високий. Наприкінці 1980-х рр. загальна чисельність наукових кадрів в Україні була вдвічі більшою ніж у Франції і становила майже 300 тис. осіб, з яких понад 80 тис. – доктори і кандидати наук. Найавторитетнішим науковим центром була Академія наук України. Всесвітнє визнання мали вітчизняні наукові школи з матеріалознавства, ракетобудування, зварювання металів, металургії, біології, виробництва штучних алмазів та ін.
Нині ж у науковій сфері простежується низка негативних тенденцій, які будуть посилюватися по мірі розгортання нинішньої економічної й політичної кризи. Відбувається постійне зниження витрат на науку у внутрішньому валовому продукті. Вона знизилась до 1, 4% проти 3, 1% у 1990 р. і досягла тієї критичної межі, за якою починаються незворотні руйнівні процеси. Відсутність належного державного фінансування призвела до фактичного згортання фундаментальних наукових досліджень. Фундаментальні дослідження поступаються місцем прикладним, що в перспективі може призвести до значного відставання від інших країн на магістральних наукових напрямах.
Якщо не враховувати так звану соціологію на замовлення, то можна констатувати, що усі інші гуманітарні науки по суті стали нікому не потрібними в нашій країні. Вони ще ледь животіють завдяки окремим ентузіастам.
Недостатньою є матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації. Відсутність належного фінансування зумовила відставання українських науково-дослідних установ за оснащеністю засобами автоматизації, науковими приладами, матеріалами, літературою від однопрофільних установ розвинутих країн щонайменше на 10 – 15 років. Вітчизняні науковці мають обладнання та інформації у 100 разів менше, ніж їх західні колеги, а доступ до найновішої інформації фактично має лише декілька відсотків фахівців.
Знижується ефективність функціонування наукових установ. Питома вага розробок, що за своїм техніко-економічними характеристиками перевищують кращі світові аналоги, впала понад у 4 рази. Більше як 90% нових технологічних розробок не впроваджується у виробництво. Відбувається внутрішній і зовнішній “відтік мозків”. Щороку внаслідок міграції Україна втрачає до 10 тис. дипломованих спеціалістів. Найбільше цінуються на Заході українські генетики, фізіологи, біохіміки, фізики-теоретики, що призведе до катастрофічних втрат. По-перше, підготовка спеціаліста з вищою освітою, вченим ступенем, а також втрачена вигода від використання такого спеціаліста становить, за розрахунками фахівців ООН, 300 тис. доларів. По-друге, за оцінками експертів, процес деградації вітчизняної науки може стати незворотним, якщо країну залишить 10-15% найперспективніших молодих спеціалістів. Не менш загрозливим є і внутрішній „відплив умів”. Тяжке фінансове становище, падіння соціального престижу вченого призвели до того, що тисячі науковців перейшли на роботу до комерційних структур.
Ознака сучасності – висока політизація суспільства. За цих обставин різко зростає роль пристрасного слова публіциста. Болючі проблеми сьогодення – шляхи розбудови української держави, пошук зовнішньополітичного вектору розвитку держав, української національної ідеї, мовна політика держави, екологічні негаразди тощо. Проте, захопившись публіцистичною творчістю, багато хто з письменників та інших діячів культури забули, що головним змістом їх творчості має бути творення розумного, доброго, вічного, а не потакання інтересам тих чи інших політичних кіл.
Складна ситуація склалася в театральному і класичному музичному мистецтві. Зрусифіковані в часи застою та вкинуті в ринкові відносини театри на початку 1990-х рр. опинилися на грані катастрофи. Через зниження рівня життя населення зменшилася кількість глядачів. Театри опери і балету України не послуговуються рідним мистецтвом. Якщо сьогодні вже можна прочитати твори письменників, які не друкувалися десятки років, то на жодній оперній сцені не ставляться опери і балети C. Людкевича, К. Данькевича, а велика спадщина М. Лисенка представлена хіба що „Наталкою Полтавкою”.
Поспішний і часом занадто заполітизований процес переоцінки духовних цінностей призвів до упередженого ставлення до деяких діячів української культури минулого. Одні незаслужено звеличуються, імена інших – фактично стираються з нашої національної пам’яті. Серед останніх, наприклад, такі видатні українські письменники, як В. Земляк і М. Стельмах. Ще більше в цьому плані не пощастило тим літераторам, що мали гріх писати свої твори російською мовою: Е. Багрицькому, В. Катаєву, М. Булгакову, К. Паустовському та іншим, імена яких прийнято пов’язувати виключно з російською та радянською культурою. Те ж саме в інших культурних сферах. З національної духовної спадщини по суті виключені педагог В. Сухомлинський, композитор П. Майборода, художник М. Божій та ін., чим збіднюється українська культура.
Складний час переживає кінематограф. У радянські часи на державних українських кіностудіях знімалося до 50 повнометражних ігрових, 12 анімаційних і до 500 короткометражних фільмів. Нині, порівняно з 1990 р., виробництво фільмів скоротилося до кількох на рік, а чисельність кіноустановок – в десятки разів. Якщо 1990 р. кожний житель України відвідував кінотеатр 10 разів на рік, то вже 1996 р. – лише 0, 4 рази. Поступово із свідомості громадян нашої республіки зникає поняття „рідне кіно”. Заснована 1989 р. кіностудія „Галичина-фільм” закінчила дві короткометражні стрічки, на київській кіностудії їм. Довженка створено лише декілька кінофільмів, які не викликали ніякого інтересу у вітчизняного глядача. Вже не кажучи про відсутність щось подібного за своїми естетичними якостями й громадянським навантаженням до кращих українських стрічок радянських часів: „Тіні забутих предків” Сергія Параджанова, „Білий птах з чорною відзнакою” Юрія Іллєнка, „Камінний хрест” Леоніда Осики, „У бій ідуть тільки старики” Леоніда Бикова, „Короткі зустрічі” Кіри Муратової та ін.
Отже, різноспрямовані тенденції в культурній сфері утворили надзвичайно складний і суперечливий клубок протиріч, в основі яких лежить взаємодія західних, національно-традиційних цінностей і цінностей радянської доби. Процеси, що відбуваються у культурній сфері сучасної України, складні, суперечливі й неоднозначні. Позитивні паростки нового з’являються у вкрай несприятливих економічних і політичних умовах.
Контрольні запитання
1. Охарактеризуйте умови розвитку української культури у 1901-1917 рр.
2. Якими були особливості розвитку освіти і науки в українських землях на початку ХХ ст.
3. Які твори прогресивної української літератури та мистецтва (1901-1917рр.) Ви знаєте.
4. Чи відбувався розвиток української культури у період революції та громадянської війни (1917 – 1921рр.).
5. Назвіть головні чинники українського культурного відродження (1920-ті – початок 1930-х рр.).
6. Якими були причини українізації та її наслідки для розвитку вітчизняної культури.
7. У чому головні здобутки розбудови мережі закладів освіти у 1920-1930-ті роки.
8. Які видатні твори української культури 20-30-х рр. ХХ. Ви знаєте?
9. У чому причини згортання українізації та широкомасштабного наступу на українську національну культуру у 30-ті – першій половині 50-х років.
10. Який був внесок діячів української культури у перемогу у Великій Вітчизняній війні.
11. У чому Ви вбачаєте основні тенденції розвитку вітчизняної культури у повоєнний період.
12. Чи були досягнення в розвитку освіти і науки в Україні в 50-80-ті рр. ХХ ст.?
13. Хто такі українські „шестидесятники”.
14. Якою була мовно-культурна ситуація в Україні 60-80-х років ХХ.
15. Укажіть основні тенденції розвитку української культури періоду незалежної держави.
16. У чому Ви вбачаєте небезпеку поширення „масової культури” для розвитку української національної культури.
17. Що Ви знаєте про участь України у Болонському процесі.
18. Назвіть галузі науки, в яких українські вчені мають світовий пріоритет.
19. Творчість яких письменників українського зарубіжжя стала відомою українському читачеві останніми роками.
20. Дайте аналіз головних проблем сучасної української культури та визначте роль культури в подальшому розвитку держави.
21. У чому Ви вбачаєте своє особисте завдання у вдосконаленні вищої освіти?
 
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
 
  1.  Бокань В. А., Польовий Л. Г. Історія культури України: Навч. Посібник. – К. : МАУП, 1998. – 232 с.
  2.  Історія світової та української культури: Підручник для вищих закладів освіти / В. А. Греченко, І. В. Чорний, В. А. Кушнерук, В. А. Режко. – К. : Літера ЛТД, 2006. – 480 с.
  3. Культурологія: Українська та зарубіжна кульура: Навч. осіб. / М. М. Закович, І. А. Зазюн, О. М. Семашко та ін. ; За ред. М. М. Закович. – К. : Знання, 2004. – 567 с.
  4. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. вид. / За загальн. ред. Яртися А. В., Шендрика С. М., Черепанової С. О. – Львів: Світ, 1994. – 496 с.
  5. Культурологія: Курс лекцій / Під ред. А. Г. Баканурського, Г. Є. Краснопутського, Л. Л. Сауленко. – К. : ВД. «Професіонал», 2004. – 208 с.
  6. Культурология: Учеб. пособ. / Автори-составители: Власенко О. И., Зайончковский Ю. В. – Харьков: Парус, 2006. – 512 с.
  7.  Мєднікова Г. С. Українська і зарубіжна культура ХХ століття: Навч. посіб. – К. : Знання, КОО, 2002. – 214 с.
  8. Подольська Є. А., Лихвар В. Д. Погорілий Д. Є. Кредитно-модульний курс культурології: Навч. посіб. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 2006. – 368 с.
  9.  Попович М. В. Нарис історії культури України. – АртЕк, 1999. – 728 с.
  10.  Формування української технічної еліти в ході викладання суспільних наук у вищих технічних навчальних закладах України: Тези доповідей і повідомлень на Всеукраїнській науково-практичній конференції 11-12 березня 2008 р. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2008. – 207 с.
  11. Художня культура України: Навч. посіб. / Л. М. Масол, С. А. Ничкало, Г. І. Веселовська, О. І. Оніщенко: За заг. ред. Л. М. Масол. – К. : Вища школа, 2006. – 239 с.
  12.  Шевнюк О. Л. Культурологія: Навч. посіб. : 3-тє видання, стереотипне. – К. : Знання – Прес, 2007. – 353 с.
 
Фото Капча