Історія української культури

Значного розвитку на Русі досягли географічні знання. Так, «Повість временних літ» наводить географічні описання країн та земель, що знаходяться на Сході: Персії, Індії, Сирії, Вавилону, Месопотамії, Фінікії; на Півдні: Єгипту, Ефіопії, островів Криту, Кіпру, річок Євфрату та Нилу; на Півночі: Мідії, Албанії, Тариди, Скіфії, Фракії, Македонії, Пелопоннесу, Аркадії, островів Британії, Сицилії, Корсики та багато інших країн. Літопис розповідає також і про розселення слов'янських племен. Географічні знання Давньої Русі охоплювали всю Європу, південну частину Азії та Північну Африку.

4. Архітектура, живопис, прикладне мистецтво

Введення християнства привело Русь до передової на той час культури будівництва, запозиченої з Візантії, де вона склалася під впливом античних традицій. В основу культових споруд на Русі було покладено так званий хрестово-купольний тип храму, який був широко розповсюджений у Візантії. Головна риса таких храмів – внутрішній простір, аркові перекриття. У плані храм мав форму хреста, над яким підносилася головна баня.

При зведенні таких культових споруд використовували цеглу-плінфу та камінь: граніт, кварцит, шифер. Для зв'язку застосовували розчин вапна, до якого домішували товчену кераміку. Завдяки цьому давньоруські споруди мали ледь рожевий колір. Використовувалася змішана кладка з цегли та каменю, дахи вкривалися черепицею та листовим свинцем, будівлі мали дерев'яні віконця. з круглим склом.

Початок культового будівництва на Русі пов'язують із спорудженням у Києві в 989-996 рр. храму, який був названий Десятинним через те, що на його спорудження кн. Володимир Великий віддав десяту частину своєї казни. До нашого часу Десятинна церква (храм) не збереглася, бо була зруйнована монголо-татарами в 1240 р. Але за даними археологічних розкопок відомо, що це був великий, хрестово-купольний храм, що був увінчаний двадцятьма банями. Згодом багатокупольність стане однією з характерних рис руської храмової архітектури.

Давньоруська архітектура досягла розквіту при Ярославі Мудрому. Територія Києва значно збільшилася, її обнесли величезним земляним валом висотою 11 м, зверху звели великі дубові стіни довжиною 3, 5 км, які з півдня прорізали Золоті Ворота, що збереглися до нашого часу. Найвидатнішою архітектурною спорудою Київської Русі першої половини XI ст. є Софійський собор в Києві, який було побудовано в 1037 р. Конструкцію собору утворювали п’ять нефів (від лат. navis – корабель) та двадцять п’ять куполів, серед яких один центральний. Дванадцять могутніх хрестообразних стовпів ділили величезний внутрішній простір. Під головним куполом відбувалися урочисті державні церемонії, а в олтарі збиралося вище духовенство. Нагорі, на хорах, було місце для князя та його наближених. Внизу товпився народ. Храм був оздоблений фресковим живописом та мозаїкою. Деякі риси Софійського собору наближають його до давньоруської дерев'яної архітектури, хоча з зовні, у результаті більш пізніх добудов він має риси української барочної архітектури XVIII ст.

У першій половині XI ст. велике будівництво розгорнулося й у інших містах. За наказом Мстислава Володимировича в Чернігові було збудовано Спаській собор, який зберігся до нашого часу. Це великий тринефний храм з п'ятьма банями, витягнутий зі сходу на захід. Одночасно за зразком Софійського собору було побудовано однойменні храми в Новгороді та Полоцьку.

В другій половині XI ст. культове будівництво продовжувалося перш за все при монастирях (cобор Димитровського монастиря, церква Михайла у Видубицькому монастирі тощо.). Цей новий напрям в архітектурі знайшов своє завершення в Успенському соборі Печерського монастиря, збудованого в 1073-1089 рр. (він зберігся, але був зруйнований на початку Великої Вітчизняної війни в 1941 р.). Успенський собор став зразком для княже-монастирського будівництва в Ростові, Суздалі, Новгороді та інших містах Русі.

У середині XII ст. важливим культурним центром на заході Русі стала Галицька земля. У Галичі та на його околицях зводилися кам'яні споруди. Зокрема, при князі Ярославі Осмомислі було збудовано княжий двір – великий архітектурний ансамбль, куди входили палац, Успенський собор з білого каменю та інші споруди. Білокам'яна будівельна техніка відома не тільки в Галичі, але й в інших містах Галичини та Буковини. У місті Холмі в цей час творив місцевий майстер Авдій. Він побудував церкву Іоанна, оздоблену скульптурними масками, різнокольоровим каменем, розписану фарбами та позолотою. У вікна було вставлене «римське скло» – вітражі.

Галицька архітектура мала свої особливості: крім хрестово-банних храмів зводилися круглі споруди – ротонди, використовувалася білокам'яна техніка кладки та різьба по каменю, більш помітним був вплив романського мистецтва.

Таким чином, архітектура Давньої Русі до монголо-татарського нашестя досягла високого рівня розвитку і мала великий вплив на розвиток будівництва трьох народів – руського, українського та білоруського.

Важливим складником інтер'єру давньоруських палаців та храмів був монументальний живопис – фрески, мозаїки тощо. До наших днів зберігся ансамбль прекрасних розписів XI ст. в Софійському соборі. Стіни, перекриття та колони цієї величної споруди вкриті мозаїками та фресками. У головній бані знаходиться мозаїчне зображення Христа-Пантократора (Вседержителя) в оточенні чотирьох архангелів. У простінках між вікнами барабана бані були зображені дванадцять апостолів, а ще нижче, у вітрилах – чотири євангеліста. Збереглися також п'ятнадцять мозаїчних медальйонів з композиції «Сорок мучеників», мозаїка «Благовіщення», зображення Богоматері Оранти на весь зріст з піднятими в молитві руками. В уявленні киян епохи середньовіччя Оранта була захисницею міста та Русі. Як писав знаний мистецтвознавець Л. Любимов, коли руська людина опускалася перед нею