Предмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
269
Мова:
Українська
дала низку непересічних надбань у різних галузях мистецтва, літератури, філософії, науки та освіти, які можуть бути предметом національної гордості українців.
2. Розвиток освіти. Києво-Могилянська академія – перший вищий навчальний заклад України євпропейського типу
Шкільна освіта зазначеного періоду на Лівобережжі охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. Засновуються школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. У Лубенській полковій школі навчалося одночасно до 1000 учнів. Усього у Гетьманщині на 1099 поселень було 866 шкіл. У новостворених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа припадала на 746 учнів (у 1876 р. цей показник буде набагато гіршим, одна школа припадатиме аж на 6730 чол.). Як писав у 1655 р. араб-християнин Павло Алеппський, що мандрував Україною по дорозі до Москви, “навіть селяни в Україні вміли читати й писати…, а сільські священики вважали своїм обов’язком навчати сиріт, не дозволяючи тим тинятися вулицями як бродягам”.
На Правобережжі польський уряд надавав перевагу католицьким та єзуїтським навчальним закладам. У 1661 р. було засновано Львівський університет, але й він став центром полонізації західноукраїнського населення. У деяких містах ще залишалися братські школи, але вони поступово занепадають. Із другої половини ХVІІІ ст. з’являються нові навчальні заклади – гімназії у Кременці, Володимирі-Волинському, Чернівцях. Але навчання і виховання у них мало пропольське ідеологічне спрямування.
На Буковині стан освіти був ще гірший. За турецького панування тут не було майже жодної школи, а з приходом австрійців відкрито лише кілька, але викладання велося переважно румунською та німецькою мовами. У Закарпатті при активній політиці мадяризації працювала невелика кількість церковно-уніатських шкіл, де викладання велося мовою “руською”. І тільки наприкінці ХVІІІ ст. у Мукачеві було відкрито семінарію.
Основним центром культурного життя України в цей час залишався Київ. Це багато в чому було зумовлено освітньою діяльністю Києво-Могилянського колегіуму (заснований у 1632 р.), який із 1658 р. періодично то набував, то втрачав статус академії, доки цей статус не було остаточно затверджено 1701 р. У 1666 р. московські урядовці безуспішно намагалися зовсім закрити цей навчальний заклад, оскільки вважали його осередком небезпечного вільнодумства і непокори. З 70-их рр. ХVІІ ст. починається новий розквіт діяльності академії, який свого апогею досягає на межі століть. У цей час академію часто називають Могиляно-Мазепинською.
Ще на початку існування цього закладу П. Могила за свій рахунок закупив близько сотні коштовних фоліантів із творами отців та вчителів церкви, а також кращі на той час історичні трактати, латинські словники, твори Сенеки, Ювенала, Горація, Овідія, Цицерона та інших письменників із коментарями, підручники з тригонометрії, логіки, метафізики.
Колегіум, що мав стати академією, від самого початку задумувався не лише як навчальний заклад, а і як осередок учених та письменників – так званий Києво-Могилянський атеней (від лат. athaeneum – “святиня”). У часи П. Могили – це філософи Йосип Кононович-Горбацький і Іван Трофимович, поети і письменники Сільвестр Косов, Х. Євлевич, С. Почаський, Т. Баєвський, І. Гізель. У мазепинський період – Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Іларіон Мигура, Гедеон Вишневський та інші.
В академії викладалися чотири мови – слов’янська, латинська, грецька й польська. Латина була мовою навчання (як і в усій тогочасній Європі), але з початку ХVІІІ ст. її поступово витісняє тодішня українська літературна мова. Латинська й грецька мови давали студентам доступ до скарбниць світової, зокрема античної, культури. Навчання в академії було поділене на два рівні – тривіум (риторика, граматика, поетика) і квадріум (арифметика, геометрія, астрономія й музика). У стінах навчального закладу відбувалися численні публічні диспути з різних наук, затвердився звичай рекреацій – культурно-мистецьких свят із виставами та іграми, приуроченими до завершення навчального року. Часто свята супроводжувалися випуском спеціальних друкованих тез на честь ректорів, професорів і меценатів академії.
Академія була щедро забезпечена матеріально як із боку вищого духівництва, так і з боку козацьких гетьманів. Навчальний заклад підтримував зв’язки з європейськими університетами та академіями, завдяки чому його вихованці часто продовжували навчання за кордоном.
Із-поміж вихованців академії вийшов цілий ряд видатних наукових, культурних та політичних діячів. Серед них особливо слід згадати імена письменника-полеміста Лазаря Барановича, вченого-енциклопедиста й літератора Інокентія Гізеля, філософа Григорія Сковороду, політичного й церкового діяча, драматурга Феофана Прокоповича, історика Михайла Бантиш-Каменського, архітектора Івана Григоровича-Барського, композиторів Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Артемія Веделя та інших.
Професорів і студентів академії з середини ХVІІ ст. постійно запрошують до Москви, де вони стають піонерами західноєвропейської освіти й культури. Випускники академії складали переважну більшість викладачів у заснованих за наказами Петра І і наступних правителів Російської імперії вищих і середніх навчальних закладах. Весь російський єпископат 1700 – 1762 рр. складався виключно з випускників Києво-Могилянської академії. Серед найбільш відомих культурних емігрантів того часу слід назвати такі імена, як-от: Єпіфаній Славинецький – автор слов’яно-греко-латинського лексикона (словника) ; Симеон Полоцький – засновник першого вищого навчального закладу в Москві – слов’яно-греко-латинської академії (1687 р.), яка створювалася за київським взірцем; Феофан Прокопович – митрополит, один із найближчих дорадників царя Петра І у його реформаторській діяльності.
Таким чином, випускники академії стали провідниками українського впливу в Росії, який охопив усі аспекти