Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія української культури

Предмет: 
Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
269
Мова: 
Українська
Оцінка: 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
 
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
(для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм навчання)
 
Конспект лекцій призначений для самостійної роботи студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм навчання, а також тих, хто цікавиться історією української культури
 
ТЕМА 1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО КУЛЬТУРУ, ЇЇ МАТЕРІАЛЬНІ ТА ДУХОВНІ ЦІННОСТІ
ПЛАН
  1. Походження, еволюція та зміст поняття „культура”.
  2. Структура культури. Найважливіші складові матеріальної та духовної культури.
  3. Загальна характеристика функцій культури.
  4. Поняття форми культури. Класифікація форм культури.
  5. Мистецтво як важлива складова духовної культури. Класифікація видів мистецтва. Характеристика мистецьких стилів великих культурно-історичних епох.
 
ЛІТЕРАТУРА
  1. Кордон М. В. Українська і зарубіжна культура: курс лекцій / М. В. Кордон. – К. : ЦУЛ, 2003. – 508 с.
  2. Кравець М. С. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів І – ІV рівнів акредитації / Кравець М. С., Семашко О. М., Піча В. М. та ін. ; за заг. ред. В. М. Пічі. – Львів: „Магнолія плюс”, 2003. – 235 с.
  3. Культурологія. Конспект лекцій для студентів усіх факультетів усіх форм навчання ПолтНТУ. – Полтава: ПолтНТУ, 2004. – 187 с.
  4. Культурологія: навчальний посібник / за ред. Є. А. Подольська, В. Д. Лихвар, К. А. Іванова. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 288 с.
  5. Українська та зарубіжна культура: навчальний посібник / Закович М. М., Зязюн І. А., Семашко О. М. та ін. ; за ред. М. М. Заковича. – Київ: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 622 с.
  6. Шейко В. М. Історія української культури / Шейко В. М., Тишевська Л. Г. – К. : Кондор, 2006. – 264 с.
1. Походження, еволюція та зміст поняття „культура”
Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини і суспільства – явище багатогранне. Одні під культурою розуміють цінності духовного життя. Інші, звужуючи це поняття, відносять до культури лише ідеологію, яка повинна обслуговувати сферу виробництва. Взагалі слово “культура” походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). До середини І ст. до н. е. ці слова пов’язувалися саме із землеробською працею. Поступово поняття „культура” поширюється на такі сфери людської діяльності, як виховання, навчання, вдосконалення самої людини й вживається у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини.
Так, відомий римський оратор Марк Тулій Ціцерон у своїй праці „Тускуланські бесіди” називає філософію культурою душі. Щоб стати філософом, вважає він, треба наполегливо вдосконалювати свої розумові здібності, плекати розум, обробляти його, як селянин землю. Отже, основний зміст культури Ціцерон вбачав у розвитку мисленнєвої діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. Завдяки Ціцерону була зроблена перша спроба вживання слова “культура” як теоретичного гуманітарного терміна, синоніму вихованості та освіченості людини.
В епоху Середньовіччя, з розвитком феодальних відносин, перетворенням замків і монастирів в осередки міської культури поняття „культура” асоціюється з міським укладом життя. Культура пов’язується з духовністю та релігійністю.
На межі Середніх віків і Нового часу поняття культури набуло світоглядно-морального змісту та пов’язується з досконалістю й активізацією інтелектуального та творчого потенціалу людини. Це пов’язано з великими соціальними зрушеннями в Західній Європі – першими буржуазними революціями, початком промислового перевороту.
Німецький вчений Самуель Пуфендорф (1632 – 1694) у 1684 р. уперше вживає слово “культура” як самостійний термін для означення духовного світу людини, яка починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти “натурі” (природі), а “культурна” європейська людина Нового часу наділяється якостями, які значно відрізняють її від “природної” людини минулого та звичайного тваринного існування. Перед мислителями постають питання про сутність нового середовища життя, яке створюється людиною на противагу природі, про його вплив на саму людину, про те, лихом чи благом є новий, штучно створюваний людиною світ. Відповідно культура пов’язується зі світосприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір.
В епоху Просвітництва поняття культури набуває ще ширшого змісту. Італійський мислитель Джакомо Віко (1668 – 1744) відводив культурі вирішальну роль у суспільному розвиткові. Французький філософ Шарль Монтеск’є (1689 – 1755) у праці “Про дух законів” доводив, що розвиток культури того чи іншого народу залежить від розміру території держави, від клімату, географічного середовища, ґрунту. Французький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712 – 1778) протиставляв культуру “чистій природі”. Згідно з його теорією культуру почали розуміти як “людяність” на противагу “природності”, “тваринності”. Звідси віра в те, що культура – це чиста духовність, яка можлива лише у філософській, науковій та художній творчості. Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, утопічних уявлень з метою побудови “розумної держави” і встановлення таких же суспільних відносин.
Майже всі просвітницькі концепції культури базувалися на ідеї загальності людського розуму та його законів; вони природньо пов’язали культуру з тими перевагами і благами, які несуть людині вдосконалення й застосування розуму. Французькі просвітителі вважали, що „культурність”, „цивілізованість” нації чи країни, на противагу „дикунству” і „варварству” первісних народів, полягають у „розумності” суспільних порядків, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки і мистецтв. Однак просвітницькі уявлення про культуру
Фото Капча