Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія української культури

Предмет: 
Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
269
Мова: 
Українська
Оцінка: 

національну, етнічну, регіональну.

Світова культура – це синтез досягнень культур усіх націй і народів. Це кращі ідеї, форми, зразки технологій, художньо-поетичної творчості, наукової, виробничої діяльності, єдині способи світовідчуття, світорозуміння, вироблені багатьма народами, поколіннями, на основі яких будується людська цивілізація, мета якої – гуманізм і всезагальне благо. Світова культура – феномен глобальний. Світовій культурі властивий інтегральний процес. Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв’язок із навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок – різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими.
Й досі залишається дискусійним сам факт існування світової культури як певної цілісності. Серед прихильників існування світової або загальнолюдської культури імена таких відомих мислителів, як П. Тейяр де Шарден (1881 ? 1955), В. Вернадський (1863 ? 1945), А. Швейцер (1875 ? 1965), Р. -Дж. Коллінгвуд (1889 ? 1943). Вони вважали, що світова культура – це система духовних цінностей, що виробляються в надрах національних культур, але набувають загальнолюдського значення.
Протилежний табір представляють відомі мислителі О. Шпенглер (1880 ? 1936), А. Тойнбі (1889 ? 1975). Вони визнавали лише множинність культур, заперечуючи єдність цієї множинності, їхню історичну спадкоємність, загальнолюдський зміст. Наприклад, німецький історик і філософ О. Шпенглер вважав, що людство як спільність – „це пусте слово”. Адже „у людства нема жодної мети, жодного плану, так само як нема мети у виду метеликів або орхідей”. Реально існують лише самостійні „культурні організми”. Він розумів їх як „замкнені в собі монади” з власною формою, власною ідеєю, власним життям, власною смертю.
Національна культура – це продукт матеріальної та духовної праці певної нації, синтез культур її соціальних груп, верств, її історія, відносини, соціальна пам’ять, самосвідомість. Національна культура відрізняється своєрідністю, неповторністю мистецтва, звичаїв, традицій, господарювання, мислення, духовної і моральної сфери життя й діяльності. Багатство національної культури формується її науковими школами, досягненнями, освітою, філософією, літературою, мистецтвом, розвитком мови і термінології. Національна культура визначає загальний рівень розвитку конкретного суспільства і виступає як специфічна система норм, цінностей, що відрізняють одне суспільство від іншого. Саме національна культура сприяє інтеграції суспільства, надаючи його самобутності. Національна культура виступає тим ядром, навколо якого ґрунтується нація і охоплює цілу низку чинників (географічних, психологічних, господарських тощо), які забезпечують збереження та відтворення нації, сприяють її інтеграції у світову культуру.
Етнічна культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія) і не включає імпортних зразків (напр., світові релігії). Це культура певного етносу, яка поєднує в собі тисячолітній спосіб мислення, традиції, звичаї, особливості поведінки і побуту, норми, право, філософію етносу. Етнічна своєрідність культури найчастіше виявляється в мистецтві, традиціях, звичаях, менталітеті, міфології. Найважливішим фактором виникнення і функціонування етносу та його культури є природне середовище. А важливою складовою етнічної культури є етнічна традиція, яку визначають як певну сукупність стандартів поведінки, що передаються через механізм умовного рефлексу, сигнальної спадковості. Тобто, це ієрархія стереотипів і правил поведінки, культурних канонів, політичних та господарських форм, світоглядних настанов, характерних для даного етносу, яка, по суті, визначає своєрідність кожного етносу, його місце серед інших народів. За нормального розвитку. Етнічна культура є основою національної культури.
Регіональні культури – це культурні спільноти, які утворюються у відповідному географічному ареалі й протягом тривалого історичного часу зберігають свою специфіку. Поняття „регіональна культура” може розглядатися на двох рівнях, а саме: в масштабах планети (наприклад, культура Латинської Америки, культура західноєвропейського регіону) та на рівні окремих територіальних одиниць держави (культура Західної та Східної України).
Регіональна культура як частина культурної системи держави формується, розвивається і функціонує як явище, що має конкретні географічні координати, свій географічний простір, тому що регіону як таксономічній конкретній територіальній одиниці притаманна своєрідність культурно-історичних процесів і відносно стійкі риси соціально-економічного розвитку. Культура будь-якого регіону унікальна. Своєрідність регіональних культурних традицій складається з географічних, економічних і соціальних особливостей території. У регіональній культурі відбивається соціально-історичний досвіду людей, що живуть на даній території, представників різних соціальних груп, національностей, віросповідань. Впродовж багатьох століть йде процес взаємовпливу, взаємозбагачення, але не злиття культур. Введення поняття „регіональна культура” дозволяє розширити межі дослідження та охарактеризувати специфіку окремих регіональних спільнот.
Класифікувати форми культури також можна за рівнем майстерності й носіями та творцями відповідної культури. Виіляють елітарну, народну та масову культури. Охарактеризуймо кожну з цих форм культури.
Елітарна культура – це висока культура, створена кращими творцями духовних цінностей, орієнтована на привілейовані групи суспільства, яка характеризується принциповою закритістю, духовним аристократизмом і ціннісно-смисловою самодостатністю.
Поняття елітарної культури тісно пов’язане з теорією еліт, що розроблялася італійськими вченими В. Парето, Г. Моска й Р. Міхельсом. Згідно з теорією еліт (від франц. elite – краще, відбірне, вибране), необхідними складовими частинами будь-якої соціальної структури є вищий привілейований прошарок або прошарки, що здійснюють функції управління і розвитку культури. Визначення еліти у західній науці неоднозначне, але в усіх випадках еліта протиставляється масі. Еліту порівняно з масами характеризує високий ступінь діяльності, продуктивності, активності.
Відносне розшарування культури на “культуру всіх” і
Фото Капча