Історія української культури

З маскультом тісно пов’язане поняття “кіч” (від нім. – халтурити, створювати низькопробні твори). Етимологія цього слова походить від англійського “for the kitchen” – німецького музичного жаргону початку ХХ ст. Кітч – це псевдомистецтво, позбавлене художньо-естетичної цінності й перевантажене примітивними, розрахованими на зовнішній ефект деталями. Іншими словами кіч ? це несмак. Кічем зневажливо називають претензійний примітив, сентиментальщину, низькопробність. Так, у літературі – це попсове чтиво, у малярстві – мазня.

Отже, у маскульті протистоять дві тенденції: одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), та у своєму крайньому відображенні породжує антикультуру, войовничо-вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків узагалі; інша – з урахуванням властивого простим людям прагнення підвищити свій соціальний статус та освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладом сюжетів творів класичної літератури тощо). До кінця ХХ ст. друга тенденція помітно посилилася й культурологи почали говорити про зростання мідкультури – культури середнього рівня.

У будь-якому суспільстві існує й така форма культури, як народна культура, що створюється непрофесіоналами, але при цьому не виключає високого рівня майстерності, вміння, знання, в основі якого лежить орієнтування на реалістичне відображення навколишнього життя, вільне володіння народною традицією, національними світоглядними уявленнями.

Найважливіша риса народної культури – її традиційність. Народна культура в історичному минулому значною мірою збігається з етнічною, пізніше набуває вираженого соціального, національного компонента. Традиційна народна культура визначає і нормує всі аспекти життєдіяльності общини: спосіб життя, форми господарської діяльності, звичаї, обряди, регулювання соціальних взаємин членів спільноти, тип родини, виховання дітей, характер житла, тип одягу, харчування, ставлення до природи, світу, легенди, повір’я, вірування, знання, мову, фольклор як знаково-символічне вираження традиції тощо.

Народна культура створюється анонімними творцями, які не мають фахової підготовки. Вона є аматорською (не за рівнем, а за походженням) і колективною. На відміну від елітарного мистецтва, функціонування народної культури невід’ємне від праці й побуту людей. За формою виконання елементи культури можуть бути індивідуальними (розповіді, легенди), груповими (виконання пісні чи танцю), масовими (карнавальна хода). Особливістю фольклору є й те, що він чітко локалізований, тобто пов’язаний з традиціями певної місцевості.

Художня культура виступає одним з найважливіших компонентів духовної культури. Вона формує внутрішній світ людини, сприяє її розвитку, як творця культурних цінностей. Ядром художньої культури є мистецтво як форма художньо-образної інтерпретації дійсного і уявного.

Існує досить багато визначень поняття „мистецтво”, кожне з котрих по-своєму висвітлює його призначення й сутнісні риси. Одним із них є наступне: мистецтво – це специфічний вид людської діяльності, що відображає навколишню дійсність і людську свідомість у художніх образах та є одним із засобів естетичного оволодіння світом.

Мистецтво розвивається як система конкретних видів творчості, кожен з яких використовує власні виразові засоби. Художні виразові засоби окремих мистецтв зумовлені насамперед предметом відтворення та природою матеріалу, з яким працює митець. Найпоширенішою є класифікація видів мистецтва, в основу якої покладено художні засоби їх виразності. За цим критерієм виділяють такі основні види мистецтва:

• Художня література.
• Тонічне або звукове мистецтво (музика, поезія).
• Образотворче мистецтво (живопис, графіка, скульптура).
• Просторово-пластичне мистецтво (всі види образотворчого мистецтва та архітектура).
• Декоративно-ужиткове мистецтво (вишивка, гончарство, килимарство, художнє скло, художній метал, ювелірне мистецтво та ін.).
• Синтетичне мистецтво (кіно, театр, телебачення, радіомовлення)
• Хореографічне мистецтво (танец, пантоміма).

Багатоманітність видів мистецтва дає можливість естетично освоювати світ у всій його складності й багатстві. Немає головних і другорядних видів мистецтва, кожен з них має свої особливості та переваги.

Ще одним ґрунтовним поняттям, необхідним для повноцінного аналізу твору мистецтва, виступає поняття „стиль”. Питання про визначення стилів загальнолюдської культури поставив свого часу американський культуролог Альфред Кребер. Вчений вважав, що стиль властивий усім великим культурам і їх основним формам, поширюючи поняття стилю на науку, ідеологію, мораль та спосіб життя. Визначають стиль епохи геніальні особи, які вносять істотний вклад у розвиток тієї чи іншої галузі культури. Володіючи значним етнографічним матеріалом, американський науковець зробив вдалу спробу узагальнити різні стилі локальних культур і сформулювати концепцію стилів загальнолюдської цивілізації. На його думку, стиль культури – це спосіб життя, система світобачення, дотримання певних неписаних норм і правил творення і співжиття.

Згодом виокремилось поняття художнього стилю (або стилю мистецтва). Це більш вузьке поняття, оскільки воно стосується лише однієї, хоч і такої багатющої сфери духовної культури людства, як мистецтво. Стиль мистецтва – це структурна єдність образної системи, зовнішньо виявлених прийомів художньої виразності.

Поняття „стиль” використовується для характеристики етапу в розвитку мистецтва різних художніх напрямів, індивідуальної манери художника. Передумовами виникнення стилю виступають особливості історичного моменту, який переживає суспільство. До деякої міри можна вважати стиль у мистецтві своєрідним віддзеркаленням епохи, її „візитною карткою”. Наприклад, дивлячись на ту чи іншу пам’ятку архітектури, ми легко можемо пізнати не тільки естетичні уявлення, а й характер суспільних відносин, рівень розвитку того чи іншого суспільства.

Розрізняють мистецькі стилі цілих культурних епох. Наприклад, від початку середньовічної доби та до сьогодення історія мистецтва знала 11 великих мистецьких стилів, що відповідали конкретним культурним епохам, а саме:

1. Візантійський стиль