Історія української культури

У цей час почала формуватися сучасна (космічна) стадія світогляду людства: з’являються перші культи творення, образи богів, уявлення про світ живих і світ мертвих. На відміну від попередніх часів, померлих стали ховати за межами стоянок у родових могильниках. В Україні відкрито три таких могильника (біля сіл Волоське та Василівка в Надпоріжжі). Поховані досипані червоною вохрою (символ вогню, крові, тепла). Унікальним святилищем залишалася Кам’яна Могила, гроти якої відігравали роль мисливського храму. Основу мезолітичного мистецтва становили багатофігурні наскельні композиції з життя мисливців, зображення диких тварин і сцен полювання, зафіксовані в гротах Криму та на плитах Кам’яної Могили.

Найвідоміші стоянки епохи мезоліту: в Криму – Таш-Аїр, Мурзак-Коба, Заміль-Коба; на Одещині – Білолісся, Гиржеве, Мирне; на Дністрі – Гребеники, в Надпоріжжі – Осокорівка.

Неоліт (4 - 3 тис. до н. е.) – новокам’яний вік. Неоліт став надзвичайно динамічним, переломним моментом в історії людства. Англійський археолог Г. Чайлд охарактеризував цей період як неолітична революція. Суть її полягає у переході в господарській діяльності від традиційного привласнюючого господарства (збиральництво, рибальство, мисливство) до відтворюючого. Причини в основному полягають у вдосконаленні методів полювання. Зникнення великих стадних тварин разом із зростанням чисельності населення підірвали ресурси природного оточення (поголів’я промислових тварин скоротилось) і люди стали перед проблемою переходу до принципово нових методів отримання продуктів харчування – до землеробства і скотарства.

Риси неолітичної революції:

1. Виникнення землеробства із збиральництва, яким займалися переважно жінки. Вирощувалися кілька видів пшениці, ячмінь. Землю обробляли мотиками з рогу та кістки. Зерно подрібнювали кам’яними зернотерками.

2. Виникнення із мисливства скотарства на основі формування стад свійських тварин та використання їх як тяглової сили. Велике значення для людини мало приручення тварин. Першою свійською твариною був собака. Пізніше було приручено корову, свиню, овечку (майже всі великі тварини). Це було справою чоловіків.

3. Перехід до осілого способу життя.

4. З’явились якісно нові технічні прийоми обробки каменю – розпилювання, шліфування, свердління. Ці винаходи дали можливість людині значно збільшити асортимент знарядь. З’являються різного типу сокири, мотики, оскарди, молоти, тесла, долота, ножі, наконечники списів.

5. Виникнення нових способів і видів виробництва та виготовлення штучних продуктів – обпалення глини, прядіння, кераміка – глиняний посуд, орнаментований візерунками і розмальований фарбами. Людина опанувала ткацтво. З’являються перші примітивні верстати, виробляють тканину з вовни, з волокнуватих рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більше вдосконалені.

Змінюється й духовний світ. Мисливська магія поступається розвинутим землеробським і скотарським культам. Поширення набув культ родючості (з ним пов’язані статуетки жінок і тварин).

Мідний вік (енеоліт) (3 тис. до н. е.) характеризується опануванням людиною перших металів: міді, срібла й золота. Вони дозволили вдосконалити знаряддя праці та зброї, що в свою чергу мілітаризувало суспільство й сприяло посиленню його диференціації. До цього часу відносяться перші скарби.

У цей час остаточно утвердився відтворюючий характер господарства. Економіка мідного віку носила землеробсько-скотарський характер. Почався перший великий суспільний поділ праці між пастушими (скотарськими) й землеробськими племенами. Землероби займали лісостепове Правобережжя, скотарі мешкали на степових і лісостепових обширах Півдня і Південного Сходу.

У межиріччі Бугу і Дністра за неоліту виникає високорозвинута землеробська культура, яку називають трипільською (за назвою с. Трипілля, де 1896 р. вперше були відкриті пам’ятки цієї культури). Розквіт цієї культури припадає на період між 3500 та 2700 рр. до н. е. Її племена займають у цей час велику територію від Карпат до Дніпра. Окремі поселення трипільців за розмірами схожі на міста (250 – 400 га). Занотуйте до вашого конспекту відомі трипільські поселення – “гіганти”: Майданецьке, Талянки, Доброводи. Вважається, що в них проживало не менше 10 – 20 тис. осіб. Особливістю розселення трипільців було й те, що декілька дрібних поселень концентрувалися, як правило, навколо одного великого. Тому не виключено, що у трипільців вже існувала певна державна система. Пізні трипільські поселення були добре укріплені і розташовувались у важкодоступних місцях.

Основою господарства було розвинуте землеробство. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, льон, в землеробстві застосовували рало і використовували велику рогату худобу як тяглову силу. Трипільські племена використовували знаряддя праці не тільки з каменю, а також із міді, проте цей метал так і не витіснив камінь. “Візитною карткою” трипільської культури називають гончарне виробництво у вигляді розмальованої кераміки. Гончарне виробництво характеризувалось різноманітністю форм посуду і вишуканим оздобленням його. Орнаментальні композиції засвідчують складний духовний світ, який поки що не піддається розшифровці – це округлі меандри, солярні знаки, численні символи тощо.

Поширеним культом у трипільців був культ плодючості -“Великої Матері” (антропоморфні зображення Великої Матері знаходять при розкопках майже кожного трипільського поселення). Це свідчить про панування матріархату.

Причини зникнення цієї культури до кінця не з’ясовані, але ймовірніше ними були: порушення екологічного балансу, похолодання клімату, внутрішні протиріччя, експансія кочових степовиків та інші.

Важливо підкреслити, що трипільська культура була однією з найбільш розвинених на той час у у Європі. Племена Трипільської культури залишили глибокий слід в історії української культури. Суспільства, які прийшли на зміну трипільському, засвоїли і