Історія України 002

Одночасно з цим відбувалося пробудження національного життя і зародження національного руху.

Зачинателі національного відродження Західної України вийшли із середовища греко-католицького духовенства. У 1816 р. священик Іван Могильницький заснував у м. Перемишлі “Клерикальне товариство” з метою росповсюдження релігійних текстів українською мовою. І. Могильницький створив “Граматику” української мови, довів, що українська є рівноправною слов’янською мовою, а не діалектом російської чи польської мов.

У 30-ті рр. XIX ст. центр діяльності спрямованої на пробудження національної свідомості західних українців, переміщується до Львова, де з 1833 по 1837 рр. діяв культурно-освітній гурток “Руська трійця”. Його засновниками були студенти Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. За мету вони ставили боротьбу проти національного гноблення, виступали за поширення знань про українську історію, традиції, перетворення української мови на літературну. У 1837 р. гурток видав альманах “Русалка Дністровая”, майже весь тираж якого був конфіскований.

Ці перші культурно-освітні організації сприяли зростаннюнаціональної свідомості українців, активізації національних процесів.

Значним поштовхом до розгортання визвольного руху стала революція 1848-1849 рр., яка охопила Австрійську імперію. Центром революційних подій у західноукраїнських землях був Львів. Тут у травні 1848 р. українська інтелегенція та уніатське духовенство створили першу в Західній Україні українську політичну організацію – Головну Руську Раду на чолі з єпископом Якимовичем. Рада вимагала утворення української автономії в Східній Галичині, що призвело до конфлікту з поляками, які не хотіли визнавати за українцями права на цей регіон, вважаючи всю Галичину польською. Для сприяння розвитку української культури Рада утворила культурно-освітню організацію – “Галицько-Руська матиця”.

1 листопада 1848 р. львівські робітники і ремісники різних національностей підняли збройне повстання, яке згодом було придушене. Революційним рухом були охоплені Буковина і Закарпаття.

Незважаючи на поразку революція мала важливі наслідки для населення Західної України. Найголовнішим з них було скасування кріпацтва. Аграрна реформа, незважаючи на її грабіжницький характер, все ж сприяла розвиткові капіталістичних відносин. Характерним наслідком революції було і піднесення національно-визвольної боротьби народу, зближення українців Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. 

Розвиток капіталістичних відносин поступово сприяв тому, що в західноукраїнських землях також розвивалась, особливо в 70-90-х рр. XIX ст., фабрично-заводська промисловість. За участю іноземного капіталу збільшився видобуток нафти, зростало виробництво продукції деревообробної і харчової промисловості, важливою галуззю було солеваріння. Невеликі підприємства виготовляли папір і сукно. У 1861 р. збудовано першу залізницю Львів-Перемишль. Більшість селянських господарств краю були малоземельними або безземельними. На кінець XIX ст. тут налічувалося понад 400 тис. найманих робітників. Загалом західноукраїнські землі залишалися й надалі аграрно-сировинним додатком до промислового розвинутих центральних і західних провінцій Австро-Угорщини.

Аграрне перенаселення, обезземелення спричинили наприкінці XIX ст. масову еміграцію за кордон, зокрема в Америку. Ця перша хвиля еміграції була досить чисельною: до США за останнє десятеліття XIX – початку XX ст. прибуло до 300 тис., а до Канади – 170 тис. українців, переважно з Галичини.

Що стосується суспільно-політичного руху, то в другій половині XIX ст. у Західній Україні діяли такі основні напрямки:

- Москвофіли – реакційний, представники якого не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею “єдиної російської народності від Карпат до Камчатки”, виступали за приєднання до Росії. Мали свою політичну організацію, видавничу базу, але значною підтримкою населення не користувались.

- Народовці – національний напрямок, який спрямовувався на служіння інтересам українського народу, звідки й дістав свою назву. Головною метою народовців був розвиток української мови і культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної свідомості українського населення.

У 1868 р. народовці заснували у Львові культурно-освітнє товариство “Просвіта”, яке очолив відомий педагог, журналіст, композитор А. Вахнянин. “Просвіта” мала філії у всіх містах Західної України. Крім культурно-просвітницької роботи, вона займалася й економічною діяльністю – засновувала кооперативи, крамниці позичкові каси. На кінець XIX ст. “Просвіта” за популярністю серед населення суперничала з церквою.

На рубежі 70-80 –х рр. народовський рух включається в політичне життя.

У 1885 р. народовці заснували свій політичний орган Народну Раду, яку очолив Юліан Романчук. Організація висунула вимогу надати українським землям автономію в межах Австро-Угорщини.

Народовський рух поступово поширився на Буковині і Закарпатті.

- Радикальний напрямок, який виник під впливом ідей М. Драгоманова. Радикали виступали за утворення незалежної України, пропагували революційні методи боротьби, закликали до політичної діяльності широкі народні маси. Очолювали напрямок Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький.

У 1894 р. із Києва до Львова переїхав М. Грушевський, зайнявши посаду професора Львівського університету. Ця подія мала великий позитивний вплив на розвиток національного руху, української науки, зв’язків між західними і східними українцями. М. Грушевський очолив створене “Просвітою” Наукове товариство ім. Т. Шевченка”, обьеднавши навколо нього майже всіх провідних східно – і західноукраїнських учених.

У кінці XIX ст. в Західній Україні починають формуватися українські політичні партії. Першою такою партією стала Русько-радикальна партія, утворена в 1890 р. у Львові радикалами на чолі з І. Франком та М. Павликом. Партія вважала своєю метою створення незалежгої української держави. Але протиріччя між радикалами обумовили слабкість партії.

У 1899