Історія України 002

Ще майже два роки тривали робітничі, селянські та студентські виступи. Хоча вони вже не мали великого розмаху. Свідченням цього є те, що загалом у Росії кількість страйкарів у 1906 р. перевищувала 1 млн., а в 1907 - 740 тис, в українських губерніях - відповідно понад 100 і близько 55 тис.

В Україні революція носила і національно-визвольний характер, оскільки національне питання було на передньому плані боротьби.

Національний рух в період революції мав значні здобутки. Так, після Маніфесту 17 жовтня з'явилася легальна українська преса. Всього в 1905-1907 рр. виходило 24 періодичні видання.

Активізації суспільно-політичного життя під впливом революційних подій сприяли відомі діячі української культури Б. Грінченко, Леся Українка, П. Мирний, М. Коцюбинський та інші. Культурно-просвітницьку роботу посилили в цей час організації „Просвіти", які в 1905 - 1907 рр. створюються в Києві, Одесі, Чернігові та інших містах. Відкривалися українські школи, здійснювалися спроби викладання українською мовою в університетах.

Активну діяльність розгорнула Українська думська громада, яка об'єднувала понад 40 депутатів-українців у І та II Державних думах. Вона вимагала автономії для України, вільного розвитку української мови та культури. Для допомоги в роботі думської громади до Петербургу зі Львова переїхав М. Грушевський. За його участю було налагоджено видання журналу „Український вісник", а пізніше - газети „Рідна справа" (Вісті з Думи).

Підсумовуючи можна зазначити, що незважаючи на поразку, революція 1905-1907 рр. сприяла піднесенню й утвердженню національної самосвідомості українського народу.

 

4. Трагедія Першої світової війни

 

1 серпня 1914 р. спалахнула Перша світова війна, в якій взяли участь 38 з 59 держав світу (3/4 населення земної кулі), було мобілізовано 65 млн. солдатів, з яких 10 млн. загинуло і понад 20 млн. поранено. Ворогуючи сторони переслідували одну мету; загарбання чужих територій, встановлення контролю за джерелами сировини та ринками збуту, боротьбу проти національно-визвольних та соціальних рухів тощо.

Українці були змушені брати участь у цій війні з обох сторін і, не маючи своєї держави, захищати чужі інтереси (понад 3,5 млн. українців було в російській армії і 250 тис. в австро-угорській). До них слід додати 2,5 тис. українських січових стрільців, загони яких були сформовані у 1913 р. у Львові на основі молодіжних військових організацій „Січові стрільці", „Січові стрільці II", „Стрілецький курінь" при товаристві „Сокіл". На початку війни в Галичині було 96 таких загонів.

У стратегічних планах воюючих сторін українські землі займали істотне місце. Росія готувалася загарбати Галичину, Буковину і Закарпаття. Австро-Угорщина прагнула приєднати Волинь і Поділля. Німеччина мала на меті взяти під свій протекторат найбагатшу країну Європи.

Війна розколола українські політичні сили і, тим самим, ослабила український рух.

У ставленні до війни українські партії зайняли різні позиції.

Партії Західної України активно підтримували уряд Австро-Угорщини у війні з Росією, сподіваючись, що у разі поразки Росії держави-переможці допоможуть українцям створити самостійну державу.

Уже в перший день війни - 1 серпня 1914 р. - вони об'єдналися в Головну Українську Раду (ГУР) з метою мобілізувати сили українців для війни з Росією, при цьому, москвофіли-емігранти утворили в Києві „Карпатськоруський визвольний комітет", який закликав українців Галичини зустрічати російську армію хресними ходами.

Партії Наддніпрянської України поставилися до війни неоднозначно. Більшість українських партій, в т.ч. частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою, керівництво ТУП підтримали Росію у війні. В той же час, частина ТУП (його Київська рада) пропонувала українцям дотримуватися у війні нейтралітету. Частина УСДРП на чолі з В.Винниченком засудила війну й виступила за поразку Росії, але невдовзі він віддав перевагу співробітництву з русофілами, рупором яких був журнал «Украинская жизнь», що виходив у Москві за редакцією С. Петлюри.

Найбільш вороже настроєні щодо Росії соціалісти (УСДРП, «Спілка») емігрували до Західної України і створили у Львові 4 серпня 1914 р. Союз Визволення України (СВУ). Серед них - В. Дорошенко, Д. Донцов, М. .Меленевський, М. Залізняк, А. Жук. Своєю метою СВУ проголосив утворення самостійної української держави і для її досягнення вирішила співробітничати з Німеччиною та Австрією проти Росії. Вони розраховували на те, що в перебігу війни буде знищено основу національного гніту - царизм. В свою чергу уряд Австро-Угорщини мав намір всебічно використати цю організацію, аж до шпигунства в Росії. Політичні сили, які представляли українців у Росії і на території Лівобережної України виступили проти такої політики СВУ. Зокрема, Товариство українських поступовців на чолі з М.Грушевським дуже негативно поставилося до таких дій ГУР і СВУ.

Незважаючи на це, російський уряд негайно розпочав переслідування українства - було закрито „Просвіту" і українські видавництва, заборонено друкування українською мовою. М. Грушевського вислали до Симбірська, потім до Казані і, нарешті, - до Москви, де він пробув до революції 1917 р.

Одночасно почалося переслідування українців у Галичині. Поляки, австрійці і мадяри звинуватили їх у москвофільстві. Тисячі людей опинилися в концтаборах у Талергофі (біля Грацу), Гнаві, Гмюнді, Терезієнштадті (у Талергофі загинуло понад 30 тис. українців).

На початку війни в Галичині розгорнулися найбільші битви. На вересень 1914 р. російська армія захопила більшу частину Галичини і майже всю Буковину. Невдовзі тут було утворене