Календарно-обрядовий фольклор західного Полісся: регіональна специфіка та динаміка побутування

У третьому розділі дисертації – „Динаміка побутування календарно-обрядового фольклору Західного Полісся (синхронічний аспект)”, що складається із двох підрозділів – 3.1. „Побутування календарного фольклору весняно-літнього циклу” та 3.2. „Побутування зимового календарно-обрядового фольклору” – на основі записів пісенних текстів, зроблених від інформаторів різного віку, з’ясовуються ті основні зміни, що відбулися у побутуванні календарно-обрядової пісенності Західного Полісся у фольклоротворчому процесі на кінець ХХ – початок ХХІ ст.

Проведені спостереження виявляють, щонайперше, зменшення кількості календарних пісень як у активному побутуванні, так і в пасивній пам’яті сучасних респондентів. Значні зміни спостерігаються навіть у порівнянні з 80-ми роками ХХ ст.

Помічено, що на синхронному зрізі найкраща збереженість текстів весняних календарно-обрядових пісень простежується у пам’яті респондентів від 70-ти до 80-ти років. Старші за віком із різних причин, але, вочевидь, і через свій поважний вік, більшу частину текстів або позабували, або наспівують лише перші рядки. Найменшою ж кількістю весняний календарно-обрядовий фольклор представлений у пам’яті людей, народжених у 1948 – 1957 рр.

До сьогодні у пасивній пам’яті респондентів різних вікових категорій (особливо 60-70-річного віку) найкращою збереженістю характеризуються напливові пісні (головно балади), виконання яких вважалося умісним у контексті весняної пісенності, особливо у період Великоднього посту.

Зберігає свою специфіку, пов’язану зі змінами у побутуванні, і літній календарно-обрядовий фольклор Західного Полісся. 

Найбідніше представлений на Західному Поліссі купальський фольклор. На сьогодні навіть у пасивній пам’яті він побутує на досить обмеженій території – найчастіше пісні, приурочені до свята Купала, пам’ятають у Ковельському та Турійському районах. На решті території інформація про побутування свята Купала або заперечується загалом, або ж подається відсторонено. 

Петрівчані та ягідні пісні, як показують наші дослідження, затрималися у пасивній пам’яті західних поліщуків, головно, старших 1947 р.н., відтак простежується стійка тенденція до занепаду, а з часом і повної втрати значної кількості пісенних текстів літнього календарно-обрядового фольклору (особливо це стосується свого часу добре знаних та широко представлених ягідних пісень). Натомість напливові пісні, що могли виконуватися у літній період, у порівнянні із власне календарними, характеризуються кращою збереженістю. До того ж традиція їх побутування не переривається, а доволі впевнено продовжує своє функціонування серед молодшого покоління західних поліщуків.

Жниварський фольклор Західного Полісся, подібно як і весь літній цикл пісенності, зазвичай репрезентують корінні жителі, старші 1947 р.н. (віком понад 60 років). Поміж усієї когорти старожилів найкращою збереженістю жниварська пісенність характеризується у пам’яті респондентів 1928 – 1937 рр.н. Найменше представлено жниварських пісень у репертуарі західних поліщуків 50-літнього віку (1948 – 1957 рр.н.). Натомість серед молодших інформаторів вони користуються дещо більшою популярністю. Та все ж основна частка текстів жниварських пісень на сьогодні функціонує винятково у репертуарі старшого населення Західного Полісся, відтак, не передаючись молодшому поколінню, виходить з ужитку.

У побутуванні обрядової пісенності літнього циклу помічено, що на синхронному зрізі найкраще та найбільше текстів пам’ятають респонденти від 70-ти до 80-ти років (1928 – 1937 рр.н.). 

Західні поліщуки, народжені пізніше 1948 р. (від 59 р.), власне календарно-обрядових пісень до сьогодні пам’ятають дуже мало. Натомість інформатори такого віку вирізняються відмінною пам’яттю на напливові пісні.

Загалом у динаміці побутування фольклору весняно-літнього циклу простежено, що на віковому рубежі 50-59-ти років (1948 – 1957 рр.н.) відбувається свого роду „розрив” у тяглості функціонування пісенності. Адже у пасивній пам’яті інформаторів цієї вікової категорії календарно-обрядовий фольклор весняно-літнього періоду представлений найменшою кількістю зразків. Навіть репертуар молодших 1957 р.н. виглядає дещо багатшим. Щоправда, почасти такі тексти виказують прийшлий, запозичений або привнесений у пізніші часи характер.

При дослідженні динаміки побутування зимового календарно-обрядового фольклору помічено, що в сучасному фольклорному процесі Західного Полісся різко зменшилася кількість вітально-величальних пісень із ритмобудовою 4+4. Утім найбільш поширені ще у 80-х рр. щедрівки („Щедрик, щедрик, щедрівочка” та „Ой у полі плужок оре”) характеризуються доброю збереженістю у пам’яті респондентів різного віку і до сьогодні.

Відмінною ознакою сучасної щедрівкової традиції західнополіського регіону є поповнення репертуару вітально-величальної пісенності новітніми текстами („Ой сивая та й зозуленька” та „Ой чи є, чи нема пан господар вдома?”), причому традиція виконання останніх виразно домінує у репертуарі західних поліщуків, молодших 50-річного віку (1957 р.н.).

Примітно, що до сьогодні у зимовому фольклорі Західного Полісся зберігається ще одна його специфічна риса – стійка традиція у номінуванні вітально-величальних пісень із ритмобудовою 5+5 не колядками, а таки щедрівками. До того ж не лише серед старожилів Західного Полісся, але навіть серед інформаторів 50-річного і молодшого віку.

Подібно як і серед щедрівок, на сучасному етапі простежується тенденція до поширення серед інформаторів різних вікових груп новітніх колядок. Найбільшою популярністю серед західних поліщуків (як і на решті української території) сьогодні користується пісня „Добрий вечір тобі, пане господарю”, яка витіснила ряд текстів, давніших за походженням.

Доброю збереженістю у пам’яті респондентів різного віку характеризуються профанні колядки, хоча й трапляються тексти, не відомі молодшому поколінню західних поліщуків.

Показова риса побутування коляд полягає в тому, що такі пісні характеризуються відмінною збереженістю в пам’яті респондентів, молодших 50-річного віку, особливо – 1948-1957рр.н., чого