Кольорова металургія України

Внутрішній попит на титанову продукцію у 1991-96 р. формували в основному підприємства хімічного машинобудування й аерокосмічної промисловості (62% й 25% відповідно). Критичний рівень внутрішнього споживання – 42 тис. т., з них 15 тис. т. довелося на ВПК. Основними споживачами титанової металлопродукции в Україні донедавна були ПО «Южмаш», Сумський і Бердичівський заводи хімічного машинобудування, ПО ім. Малишева й інших.

В 2002 р. на Придніпровському хімзаводі повинен бути уведений у лад цех по виробництву злитків потужністю 5 тис. т щорічно на базі вітчизняних технологій.

Титанвмісні концентрати, які використовуються для виробництва титанової губки, пігментного діоксиду титану, феротитану і зварювальних електродів, виробляються на двох підприємствах України – Іршанському ГЗК і Вільногірському ГЗК, які переробляють титанвмісні руди Іршанського і Малишевського родовищ. У зв'язку зі зміною гірничо-геологічних умов видобутку і переробки руди та необхідністю введення в експлуатацію нових ділянок родовищ, комбінатам потрібні додаткові капітальні вкладення для підтримки існуючих виробничих потужностей.

 

 

Попит на нікель в Україні традиційно майже повністю задовольняється за рахунок імпорту. У той же час існуючі родовища прив'язані до виробництва напівфабрикатів чорної металургії – феронікелю (АТ «Побузький феронікелевий завод»). Раніше комбінат виробляв 7 тис. т нікелю в рік. Однак у 1996 р. у результаті приватизації, яка проводилася з порушеннями, підприємство занепало. Тут було розкрадено устаткування, зруйновані цехи. Облдержадміністрація задалася метою відродити підприємство і включила завод у програму соціально-економічного розвитку, провела реприватизацію. Право оперативного управління пакетом акцій перейшло від Фонду держмайна до облдержадміністрації. Новий інвестор підприємства – російська фірма «Нікомед-лімітед» – вклала у відродження виробництва $15 млн., що дало реальні результати: уже зроблено першу плавку. Планується, до 2007 року завод відновить свою потужність і зможе виробляти 7 тис. т нікелю. Надалі ця цифра буде збільшено утричі.

Наявність потужного виробництва свинцевовмісної продукції (боєприпасів, акумуляторів, хімічного устаткування) дозволяло «витягати» цинкову промисловість. Єдиний виробник підгалузі – найбільше в Європі підприємство вторинної переробки цинкової сировини Константиновське АТ «Укрцинк» (Донецька область).

Його потужності виробничі складають 80 тис. т вторинного свинцю, 20 тис. т вторинного цинку і 23 тис. т сірчаної кислоти, при цьому вони були завантажені на 50% і завдяки системі толлінгу Glencore Inc. 56% продукції експортувалося, з них 75% – у РФ за рахунок оплати сировини. Більше 60% внутрішнього попиту формується енергетичним машинобудуванням, з них 15 тис. т – АТ ІСТА (м. Дніпропетровськ).

Попит на ртуть у 1996 р. склав 10 т, з них 6 т – споживання найбільшого в СНД АТ «Полтавського заводу газорозрядних ламп». Потужності єдиного виробника, АТ «Нікітський ртутний комбінат» (НРК), які дорівнюють 600 т., досягли найвищого за останні роки рівня завантаження (30 т) в 2000 р. Відповідно до підгалузевої програми розвитку Мінпрому, НРК повинен вийти на виробництво 50 т ртуті по з вторсировини. Сьогодні завод існує винятково за рахунок виробництва вторинного алюмінію на дочірньому підприємстві «Сплав».

 

 

Щорічний внутрішній попит на двоокис урану з умовою поставки його по українському толлінгу в РФ для виробництва ТВЕЛів для АЕС становить 1800 т. Основні виробники двоокису урану – дніпродзержинське ПО «Верхньодніпровський гірничохімічний завод» і «Вільногірське гірничохімічне об'єднання» у м. Жовті Води – забезпечили у 1996 р., за неофіційним даними, виробництво 800-840 т продукції. У 1996 р., було відзначено стрибок попиту на металевий уран для виробництва сердечників снарядів до танків Т-80УД та іншої номенклатури Міноборони, яка задовольняється за рахунок імпорту.

У зв'язку з реалізацією планів створення ПФГ ТВЕЛ підгалузь у цей час фактично відокремлюється від управління Мінпрому і переорієнтовується на покупку для українських АЕС сировини російського виробництва з казахського двоокису.

Головним підприємством проекту ТВЕЛ є АТ «Дніпроспецсталь» і ВО «Верхньодніпровський ГХК», на яких у 1996 р. зі значною затримкою з вини російської сторони розпочато роботи із введення потужностей виробництва енергетичного (небойового) збагаченого урану і монтажу уранових таблеток у паливні елементи.

Ще не розділеним «яблуком розбрату» у підгалузі є підприємства Кіровоградської області, зокрема, найбільше в Європі Новокостянтинівське родовище.

 

 

Найпотужніша у світі рідкоземельна металургія України (лідерство по 7 товарних позиціях) традиційно орієнтується на експортні пропозиції, які багаторазово перевищують внутрішній попит. Найбільші підприємства – АТ «Верхньодніпровський ГХК», «Донецький ГМК», світловодське АТ «Чисті метали», ЗАЛК, «Дніпроспецсталь». Останнє підприємство в часи СРСР було найбільшим у світі виробником берилієвих екранів атомних боєзарядів, осмієвої транспортної оболонки та цирконієвої ізоляції активатора боєзаряду, а також іншої подібної продукції. На сьогодні така продукція поставляється в РФ для модернізації стратегічних ядерних сил.

Внутрішній попит на рідкоземельні метали практично повністю залежить від кон'юнктури розвитку аерокосмічної індустрії. Найбільшими споживачами цих металів після ліквідації в 1996 р. Центру по адміністрації і управління стратегічними ядерними силами (до 67% потреби підгалузі) стали АТ «Мотор-Сiч», АНТК «Антонов» і деякі підприємства Міноборони.

 

 

Незважаючи на те, що галузь кольорової металургії України перебуває в тіні чорної, проблем у ній аж ніяк не