Кольорова металургія України

Серйозний резонанс серед профільних компаній викликало рішення Артемівського заводу з обробки кольорових металів щодо створення власної систему розповсюдження продукції. На даний момент, за словами заступника гендиректора Артемівського заводу Артура Гребельного, збутова система підприємства включає десять афілійованих компаній, розташованих в усьому світі (Україна – 3, Росія – 2, Європа – 2, Америка – 2 і Азія – 1). За прогнозами представників заводу, у найближчі роки продаж продукції АЗОЦМ буде здійснюватися на 40% через власні структури заводу, а на 60% – через трейдерів.

Сьогодні, коли зі складів машинобудівних заводів вивезено навіть мідну й алюмінієву стружку, вести мову про кольорові метали навіть якось ніяково. Тим паче, що динаміка цін на мідь і алюміній за десятиліття змінилася в інтересах споживачів (на мідь, наприклад, знизилася на чверть). До речі, зниження розцінок на сировину ніяк не вплинуло на її споживання, як і не збільшило реекспортну потужність українських трейдерів. Сталося це з кількох причин. По-перше, внутрішнє споживання диктує виробництво. А якщо говорити про весь спектр кольорових металів, то найактивнішими споживачами кольорових металів сьогодні є виробники кабельної та провідникової продукції, для якої використовуються мідь і алюміній. В решті галузей споживання знизилося в кілька разів.

«За останні десять років рівень споживання більшості кольорових металів знизився більш як уп’ятеро. Приміром, тільки харківські заводи раніше споживали алюмінію до 100 тис. тонн за рік, а тепер не більше 12 тис. тонн. Сьогодні вся Україна споживає не більше 100-110 тис. тонн цього металу», – говорить «ДТ» Віктор Попов, начальник відділу Донецького державного науково-дослідного і проектного інституту кольорової металургії (ДонНДіПІКМ).

По-друге, російські виробники витіснили українські посередницькі структури з міжнародних ринків кольорових металів. За час економічної перебудови українські трейдери не змогли створити з російськими підприємствами торговельні доми або зовнішньоекспортні СП, хоча можливості для цього донецькі, харківські та дніпропетровські компанії мали.

По-третє, українські виробники сьогодні активно використовують «законсервований оборот» кольорового брухту всередині країни. Як відомо, експорт брухту кольорового металу практично заборонений, зате добре налагоджений його внутрішній оборот. З минулого року, після ухвалення Верховною Радою Закону «Про металобрухт», тільки спеціалізовані металургійні переробні підприємства можуть оформляти дозволи на експорт сплавів і зливків із кольорових металів власного виробництва. «При тому, що споживання брухту кольорових металів в Україні мінімальне, заборона його вивезення за кордон нерозумна», – вважає В. Попов.

Якщо в першому півріччі минулого року світовий попит на ту ж таки мідь перевищив пропонування на 50 тис. тонн, а цього року – на 167 тис. тонн, то в Україні пропонування з лихвою задовольняє низьку потребу в міді та решті видів кольорових металів. Ситуацію зі споживанням характеризують кілька простих цифр. Так, потреба української промисловості в алюмінії скоротилася з 1990 до 2001 року в 4, 7 разу – із 464 до 98 тис. тонн за рік. Причому обсяги використання первинного алюмінію скоротилися майже в шість із половиною разів – із 167 до 26 тис. тонн за рік. За цей же час уп’ятеро скоротилося споживання міді, яке становило торік 62, 6 тис. тонн, а рафінована мідь, яку 1990 року вітчизняні підприємства використовували в обсязі 149 тис. тонн, сьогодні, схоже, майже нікому не потрібна – обсяги споживання скоротилися майже вдесятеро. Зведено майже до нуля і споживання дорогих сплавів мідної групи, таких, як берилієва бронза чи бронза марки БрОФ.

Серед металів з’явилися «ізгої», споживання яких наблизилося або дорівнює нулю (цинк, титан, нікель, кобальт, тантал).

Останнім часом різко скоротився імпорт кольорових металів, а отже й залежність від зовнішніх постачальників. В Україну надходили, як правило, напівфабрикати, а експортувалися вироби з кольорових металів.

Показова ситуація з алюмінієм, тим паче що частка його імпорту на внутрішньому ринку не дотягує і до 17%. Приміром, у першому півріччі 2002 року в Україні було виготовлено 65, 8 тисячі тонн алюмінію та виробів із нього. Тоді як імпортована, за даними Держкоммитслужби, 4321 тонна алюмінієвого листа, 5031 тонна фольги, 324 тонни труб, 893 тонни листових металоконструкцій, 1380 тонн алюмінієвого прокату і ще 752 тонни різноманітних столових приборів із цього металу. І це при тому, що алюмінієва група металів, разом із мідною, нікелевою та цинковою, лідирують за обсягами імпорту – на них припадає майже 93% всього імпорту кольорових металів. Загалом у першому кварталі цього року імпортовано 15 тис. тонн кольорових металів на суму, еквівалентну 43, 7 млн. доларів. Для порівняння, за аналогічний період минулого року імпорт становив 23, 3 тис. тонн на 62 млн. доларів.

Найбільше цього року знизився обсяг імпорту товарів мідної (62, 4%), цинкової (41%) і нікелевої груп (27, 3%). Водночас збільшився імпорт свинцю й виробів із нього (4, 2%), а також олова (105%). І все-таки найбільший попит серед зарубіжної продукції мали мідні сплави та дріт; алюмінієвий дріт, лист і стрічка; необроблений нікель і цинк.

При всьому цьому Україна примудряється залишатися державою-експортером кольорових металів. Так, у першому кварталі зовнішньоекономічне торговельне сальдо за групою кольорових металів зводилося на користь України із позитивним балансом у 98 млн. доларів, навіть попри те, що цього року обсяг експорту знизився на