Концепція політичної культури

 

 

 

Виходячи з аналізу концептуальних теоретико-методологічних засад комплексного дослідження наукової категорії «політична культура», сформованої американськими вченими у роботах «Порівняльні політичні системи» та «Громадянська культура. Політичні установки та демократії п’яти націй» слід акцентувати увагу на проблемах визначення основних рис, типології та рівнях політичної культури.

Отже, американський політолог Г. Алмонд у спільній роботі з С. Вербою «Громадянська культура. Політичні установки і демократії п'яти націй»[1] (1963р.) відзначали, що вводять термін «політична культура» перш за все для розділення політичних і неполітичних позицій і моделей поведінки, але в той же час і для розширення можливостей використовування в політології концептуальних схем і підходів антропології, соціології і психології.

В аналізі політичної культури Г. Алмонд використовував функціональний підхід, з позицій якого політична культура розглядалася переважно як психологічний феномен. «Кожна політична система, зазначає Г. Алмонд, включена в особливий зразок орієнтації на політичні дії. На їх думку, в змістовному значенні політична культура означає, перш за все, психологічні орієнтації щодо соціальних об'єктів». З погляду порівняльного аналізу політичних систем, політична культура – це «політична система, засвоєна в свідомості, відчуттях і оцінках населення» [1,c.286]. Щоб визначити політичну культуру всієї нації, необхідно виділити індивідуальні політичні орієнтації, тобто відношення людей до різних суб'єктів політики, і скласти їх груповий розподіл. Я визнав корисним назвати це «політичною культурою». Ширше визначення політичної культури з переліком її найважливіших компонентів запропонував С. Верба: «Політична культура суспільства складається з системи емпіричних переконань, експресивних символів і цінностей, що визначають ситуацію, в якій відбувається політична дія. Вона формує суб'єктивну орієнтацію на політику» [1, с. 18].

Визнаючи наявність у суспільстві безлічі конкуруючих політичних орієнтацій, автори концепції виявили, що різні політичні культури визначаються через перевагу деяких основоположних політичних позицій. Політична позиція обумовлює схильність до певних типів поведінки в рамках існуючої політичної системи.

Політичні орієнтації (або політичні позиції) індивіда, за Г. Алмондом і С. Вербою, включають три види компонентів, або, якщо розкрити це з іншої позиції. У структурному значенні, на думку вчених, політична культура включає наступні компоненти:

- «когнітивні орієнтації», тобто знання та віру щодо політичної системи, її ролей та обов'язків щодо цих ролей, того, що система бере з навколишнього середовища і що віддає (що на «вході» і що на «виході» системи), тобто пізнання системи разом з її правителями, правилами функціонування, досягненнями і вірою в неї; знання політичних цілей і уявлень, відчуття прихильності;

- «афективні орієнтації», або відчуття щодо політичної системи, її ролей, її роботи та залучених в неї людей, тобто позитивні або негативні емоції, відчуття; сюди ж потрібно додати ілюзії і помилкові вистави, помилки відносно діячів і системи; залученість, неприйняття відносно об'єктів політики судження і думок;

- «оцінні орієнтації» – судження та думки про політичні об'єкти, які є відображенням ціннісних стандартів і критеріїв, інформації та відчуттів, тобто етичні думки і судження відносно політичних цілей; зміна ціннісних стандартів до політичних об'єктів і подій [40, с. 310].

Крім компонентів, можна також визначити рівні політичної культури. На відміну від запропонованої схеми західних політологів Л. Пая, Л. Даймонда, У. Розенбаума, вчені Г. Алмонд та С. Верба запропонували власний підхід до визначення рівнів політичної культури.

Так, вчені пропонують виділити наступні рівні політичної культури:

1) світоглядний рівень — уявлення людей про політику в різних її аспектах, на цьому рівні відбувається самовизначення людини в світі політики, вибір нею тих або інших політичних орієнтації та норм політичної поведінки. Такий вибір залежить від життєвих позицій людини: від переваги нею індивідуальних або колективістських цінностей; від визнання ним норм західної або східної цивілізацій; від її релігійного або матеріалістичного світосприймання; від її відношення до ідеології, насильства тощо;

2) громадянський рівень — визначення свого політичного статусу у відповід ності з існуючими можливостями. На цьому рівні формується «ядро» політичної культури. Даний рівень характеризує відношення людей до влади як до публічного центру панування та примусу. Людина, стикаючись зі світом політики або вступаючи в нього, неминуче формує своє відношення до влади, до її можливостей і повноважень. А на основі сприйняття влади людина визначається відносно своїх цивільних прав та обов'язків. Саме на цьому рівні формується переконаність або в справедливості підпорядкування громадянина владі, або в пріоритетності прав (свобод) громадянина по відношенню до влади. Для дуже багатьох людей така внутрішня переконаність значиміша, ніж їх партійні або політіко-групові пристрасті;

3) політичний рівень — визначення свого ставлення до політичного режиму, до своїх союзників і опонентів, На даному рівні складаються ціннісні стосунки людини саме до політичних явищ: від держави і міждержавних зв'язків до самосприйняття як суб'єкта політики. Остаточно «вияснюються» взаємовідносини людини та політики. Визначається роль політики в житті людини. Ціннісні орієнтації матеріалізуються в політичну (або аполітичне) поведінку. Досягнувши цього рівня, люди або активно включаються в політичне життя суспільства, або свідомо усуваються з політики. При цьому певна частина людей займають і позицію «спостерігачів».