Концепція політичної культури

В цій класифікації вчений робить наголос на аналізі так званого елементу політичної культури як «електоральна культура», яка виявляється розпорошеною по всіх трьох розділах — у ставленні до партій, кандидатів, виборчих комісій, виборчого законодавства, у самоідентифікації особистості як прихильника тієї чи тієї партії, політичної сили, у реалізації свого права на голос.

Можна поглянути на політичну культуру як на більш загальне явище, яке містить у собі, як визначив західний політолог М. Фуко: знання про політику, знайомство з фактами, інтерес до них, оцінку політичних явищ, оціночні думки про те, як повинна здійснюватися влада, емоційну сторону політичних позицій, як, наприклад, любов до Батьківщини, негативне ставлення до проявів екстремiстських настроїв, визнані в суспільстві зразки політичної поведінки, що визначають як можна і як слід діяти в політичному житті, фінансові зв’язки тощо. Виходячи з цього, можна погодитись з М. Фуко, який припускає, що «політична культура», як і влада, присутня в будь-якому феномені нашого життя, впливаючи (безпосередньо чи опосередковано) на наші дії, думки чи інтенції [17, с. 405].

Приклад широкого трактування політичній культурі дає американський політолог Л. Пай. Він включає у зміст категорії «політична культура» такі поняття, як «політична ідеологія», «національний характер і дух», «національна політична психологія» і «фундаментальні цінності народу». На думку вченого, формування певного типу політичного культури в суспільстві залежить саме від характеру національних особливостей певного народу, сформованих історично; ідеологічного спектру та його впливу на політичні процеси; ціннісних орієнтацій, що формуються у взаємодії з розвитком інститутів громадянського суспільства [14, с. 18].

 Існує погляд на політичну культуру як на систему символів, включену в більш широку систему політичної комунікації. Цю концепцію виклав у своїх працях вчений Л. Дітмер. 

Польський вчений Є. Вятр дає лаконічне і цілком відбиває зміст даної категорії визначення: «Політична культура є сукупність установок, цінностей і поведінкових актів, що стосуються взаємних відносин між владою і громадянами». Він запропонував деталізовану типологію політичної культури залежно від суспільно-політичних формацій і притаманних їм політичних систем. Вчений виокремив три основних типи політичної культури: традиційний, буржуазно-демократичний і соціалістичний [14, с. 35]. 

Таким чином, була розкрита загальна характеристика категорії «політична культура» в контексті розвитку та еволюції поглядів провідних науковців на це явище політичного життя. Вперше термін «політична культура» було використано німецьким вченим І. Гердером, проте системне вивчення та використання наукової категорії починається під час розвитку теорії політичної культури в індустріальному суспільстві. Значний внесок в дослідження політичної культури зробили західні вчені Г. Алмонд, С. Верба, Л. Пай, Р. Інглхарт, Є. Вятр та інші.

Отже, виходячи з систематизації наукових підходів до визначення, політична культура на нашу думку, представляє сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній; це система політичного досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і функціонування політичних суб'єктів. Політичну культуру можна визначити також як зрілість і компетентність громадян в оцінці політичних явищ; форма політичної етики, поведінки, вчинків і дій людей; сукупність позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.

 

 

 

Термін «політична культура» був упроваджений в науковий обіг у ХVIII ст. німецьким філософом Іоганом Готфрідом Гердером (1744 –1803). З того часу він у різних інтерпретенціях використовується багатьма політичними мислителями. Концептуальну розробку цього поняття було розпочато в аме-риканській політології у 1950-1960 рр. Опрацьовуючи теорію політичних систем, представники біхевіоральної школи першими підкреслили, що полі-тичні системи відрізняються одна від одної не тільки правовими нормами та інституційною структурою, але й культурою. Класичне визначення поняття “політична куьтура” було дано Габріелем А. Алмондом і Г. Бенхаймом Пау-еллом у їх праці “Порівняльна політика”.

Політична культура являє собою сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників даної системи. Це – суб‘єктивна сфера, що лежить у підгрунті політичних дій і надає їм значення.

Нові реалії, які постали перед людством на рубежі тисячоліть, важко оцінити однозначно. З одного боку, надзвичайні технічні досягнення, разючі здобутки інформаційної телекомунікаційної революції, з іншого, сплеск агресії у світових війнах, страшний руйнівний потенціал, продемонстрований останнім часом з боку міжнародного тероризму, у міжетнічних конфліктах, нехтування екологічних реалій.

Людство опинилося перед альтернативою: або віднайти спосіб цивілізовано відповісти на виклик часу, або зникнути в глибинах Всесвіту. Отже, майбутнє планети й саме існування на ній життя вирішальною мірою залежить від зрілості масової свідомості й характеру політичної поведінки.

Політична культура (від лат. — cultura, вирощування; виховання, освіта; розвиток) — частина загальної культури, яка формується і виявляється протягом історії народу в політичному житті. Поняття «політична культура» є похідним від понять «політика» (наука й мистецтво управління) та «культура» (сукупність фундаментальних цінностей, створених цивілізацією) і виступає як продукт історичного досвіду суспільства, індикатор його цивілізованості, інструмент узгодження інтересів влади й суспільства.

Жоден політичний режим не може дозволити собі ігнорувати ставлення до нього підвладного населення. А ставлення людей до політики, до владних структур — це і є та реальність, яка стоїть за поняттям «політична культура».

У ширшому