Контроль і ревізія

 

 

Коефіцієнт прибутковості власного капіталу

 

р. 220 ф.№ 2 .

ередній розмір власног о капіталу

 

 

 

Середній розмір власного капіталу визначається як середньоарифметичне значення статутного капіталу (р.ЗОО ф.№1), пайового капіталу (р.310 ф№1), додаткового вкладеного капіталу (р.320 ф.№1), іншого додаткового капіталу (р.ЗЗО ф.№1), резервного капіталу (р.340 ф.№1), нерозподіленого прибутку (р.350ф.№1), нарахованих учасниками дивідендів (р.590 ф.№1) на початок та кінець звітного періоду.

Вимірювачем ефективності використання всіх активів підприємства (рентабельність виробництва) є співвідношенням чистого прибутку і середньої суми активів:

 

 

 

Коефіцієнт прибутковості активів

 

p.220ф.№2 .

р.280ф.№1(поч.)  р.280ф.№1(кін.))  2

 

Де, р.220ф.№2 – “Чистий прибуток”

р.280.ф.№1 – “Баланс”

 

Цей показник показує, скільки прибутку приносить кожна гривня, вкладена в актив.

Рентабельність продукції визначається відношенням величини прибутку від реалізації до собівартості реалізованої продукції

 

 

 

Рентабельність продукції =

 

р.100 ф. №2 .

р. 040 ф. №2

 

Де, р.100.ф.№2 – “Прибуток” – Фінансові результати від операційної

іяльності;

р.040ф.№2 – “Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)”

 

Цей показник дозволяє визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, що була вкладена у виробництво кінцевого продукту. Рентабельність реалізації визначається співвідношенням прибутку від реалізації до виручки від реалізації (без ПДВ і акцизів). Можливий також розрахунок показників рентабельності окремих видів продукції, виробничих фондів тощо.

 

10.3. Контроль і ревізія використання оборотних коштів.

 

У процесі вивчення фінансового стану підприємства насамперед перевіряється достовірність  даних  про  наявність  коштів  підприємства,  відображених  у  бухгалтерському балансі на звітну дату (квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік), які беруться для розрахунку обігу коштів.

У балансі підприємства відображаються такі показники наявності активів, які використовуються ревізором при дослідженні використання оборотних коштів: основні засоби, нематеріальні  активи,  незавершені  капітальні  інвестиції,  довгострокові  фінансові  інвестиції тощо. Основні засоби відображаються в балансі за фактичними витратами на їх придбання, спорудження, що становить їх первісну вартість, але вона коригується на суму зносу основних засобів, що показують у активі балансу окремою статтею. Нематеріальні активи - це придбані підприємством права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Нематеріальні активи відображаються у балансі в сумі витрат на придбання і доведення їх до стану, в якому вони придатні для використання за призначенням.

Вартість нематеріальних активів погашається списанням на витрати виробництва та обігу відрахувань за нормами, визначеними відповідно до строку їх використання. Кінцевий результат діяльності підприємства в балансі показується прибутком або збитком.

Для ревізії використання оборотних коштів вивчають такі джерела інформації: Баланс (ф.№   І);   Звіт   про   фінансові   результати   (ф.№   2);   Звіт   про   рух   грошових   коштів підприємства (Ф.№ 3).

За даними активу балансу ревізор визначає наявність оборотних засобів підприємства. Далі необхідно перевірити виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готову продукцію, товари, витрати обігу на залишок товарів, інші запаси і витрати. По кожному з названих  ресурсів  у балансі подають фактичну їх  наяв ність, яку зіставляють із розрахунками  нормативів,  розроблених  підприємством  при  складанні  плану  економічного  і

соціального розвитку на календарний рік.

Контроль використання оборотних коштів у сфері виробництва і обороту готового продукту здійснюється із застосуванням розрахунково-аналітичних методичних прийомів, передусім економічного аналізу і ЕОМ по підрозділах і підприємству в цілому. Під час ревізії

 

застосовуються документальні методичні прийоми для встановлення конкретних винуватців негативних явищ, визначаються розміри збитків, причини безгосподарності.

10.4. Контроль і ревізія фінансового стану підприємства.

 

У  процесі  своєї  діяльності  підприємства  вступають  у  різні  розрахункові взаємовідносини.  Внаслідок  незавершення  розрахунків  на  кінець  звітного  періоду  вони  у вигляді дебіторської і кредиторської заборгованості відображаються у розділі II активу і III та IV пасиву бухгалтерського балансу. Завданням ревізора є визначення величини, характеру і динаміки заборгованості та причин її утворення. Крім того, у процесі ревізії необхідно встановити платоспроможність підприємства. Порушення розрахункових взаємовідносин на підприємстві призводить до непередбаченого перерозподілу оборотних коштів, що негативно позначається на фінансовій і виробничій діяльності підприємства.

При перевірці стану дебіторської та кредиторської заборгованості особливу увагу ревізор має зосередити на контролі позовної давності заборгованості, що значиться на балансі як реальна, а насправді строки її стягнення через арбітраж чи суд адміністрацією підприємства пропущені, тому підлягає  списанню на збитки. Ревізору необхідно виявити  причи ни, місце утворення збитків та відповідальних за них осіб. При цьому застосовуються документальні методичні прийоми   контролю.   Аналогічно  перевіряються   розрахунки  з   відшкодування  заподіяних збитків, розрахунки з іншими дебіторами. Перевіряючи дебіторську і кредиторську заборгованість за строками її виникнення, необхідно визначити поточну і очікувану платоспроможність підприємства.

Поточна платоспроможність — це стан розрахункових відносин, за яких відсутня прострочена кредиторська заборгованість підприємства і, навпаки, при наявності на балансі несплаченої заборгованості кредиторам, за якою втрачені строки платежу, підприємство вважають неплатоспроможним. Очікувана платоспроможність — це забезпеченість підприємства коштами для погашення заборгованості, строки сплати якої настали. Для визначення платоспроможності  підприємства  використовуються  дані  бухгалтерського  балансу. Застосовуючи методичні прийоми економічного аналізу для дослідження розрахунків підприємства, необхідно розробити заходи щодо повного погашення заборгованості по платежах до державного бюджету, що тісно пов'язано з економічним аналізом стану коштів, що знаходяться на рахунках в банку, касі та у підзвітних осіб, а також інших активів і пасивів балансу.

При контролі коштів на розрахунковому рахунку та інших рахунках перевіряють забезпеченість коштами для виконання виробничого процесу, своєчасність виплати заробітної плати працівникам, розрахунки з державним бюджетом і органами соціального страхування та інших   розрахунків.   При   цьому  використовується   інформація,   відображена   на   рахунках “Рахунки в банках”, “Інші кошти”.

При контролі касових операцій визначається використання готівки для розрахунків по заробітній платі з робітниками і службовцями, а також задоволення невідкладних потреб в коштах підприємства при розрахунках готівкою. Перевірка здійснюється за даними облікових регістрів по рахунку “Каса”.

При контролі розрахунків з підзвітними особами встановлюється необхідність цього виду розрахунків, їх своєчасність і цільове використання коштів, виданих під звіт працівникам підприємства, згідно з даними на рахунку “Розрахунки з підзвітними особами”.

Контроль розрахункових взаємовідносин з державним бюджетом охоплює операції, пов'язані з бюджетом по сплаті податку на прибуток, податку на додану вартість, акцизного збіру,  а  також  місцевих  податків  і  зборів,  податків  із  заробітної  плати  робітників  і службовців та інших платежів, відображених по рахунку “Розрахунки за податками й плате-

жами”. За даними обліку необхідно встановити правильність і своєчасність нарахування та сплати у державний бюджет належних сум. Причини затримання внесків платежів у бюджет перевіряються по кожному випадку окремо. За даними контролю  в разі порушень накладаються певні штрафні санкції на винуватців.

 

Основною заключною стадією контролю фінансового стану є систематизація і групування результатів контролю, одержаних у процесі ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства.  При  цьому  складається  аналітична  таблиця  по  розділах  балансу  доходів  і видатків (фінансового плану), в якій подаються планові і звітні показники виконання фінансо- вого плану підприємства. Проте в балансі доходів і видатків не відображаються такі важливі показники фінансової діяльності, як використання оборотних коштів не за призначенням, дотримання нормативів матеріальних запасів, їх завищення, кредити банків, розрахункові взаємовідносини  та  інші  показники.  Тому  доцільно  провести  групування  і  зістав лення позапланових вкладень в оборотні кошти, з одного боку, а позапланові джерел їх покриття - з іншого.

Як показала практика, позапланові вкладення в оборотні кошти негативно впливають на фінансовий стан підприємства, винятком є лише кошти, які знаходяться на розрахунковому рахунку в банку. Джерела покриття позапланових оборотних коштів бувають економічно обґрунтовані і необгрунтовані.

Економічно обґрунтовані джерела — це залишок власних оборотних коштів, незаповнення нормативу виробничих запасів, непрострочена кредиторська заборгованість, невикористані залишки спеціальних фондів.

Економічно необґрунтовані джерела — це всі види простроченої заборгованості, а також нестачі, розтрати, крадіжки, різні претензійні суми, незаплановані вилучення власних оборотних коштів  у  різні  активи,  не  пов'язані   з   основною   діяльністю   підприємства   (капітальні вкладення).

Узагальнюючи подані у попередніх параграфах розрахунки, ревізор повинен дати інтегральну оцінку фінансової стабільності і платоспроможності  підприємства.  Зокрема,  він має  визначити  у  своєму  висновку  такі  показники:  кредитоспроможність  підприємства  —

можливості  своєчасно  і  повністю  розрахуватися  за  своїми  зобов'язаннями;   ліквідність балансу  -  покриття  зобов'язань  підприємства  його  ак тивами,  строк перетворення  яких  у гроші  відповідає  строку  погашення  зобов'язань;  ліквідність  активів  -  величина,  обернена часу, необхідного для перетворення їх у грошові активи. Чим менше часу, необхідного для того,  щоб  цей  вид  активів  перетворився  у  гроші,  тим  вища  його  ліквідність.  Аналіз ліквідності  балансу  полягає  у  порівнянні  коштів  по  активу,  згру пованих  за  ступенем  їх ліквідності і розташованих у порядку зменшення ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими за строками їх погашення і розташованими у порядку зростання строків.

В залежності від ступеня ліквідності активи підприємства поділяють на такі групи: активи  найбільш  ліквідні  -  кошти  підприємства  і  поточні  (корот кострокові)  фінансові інвестиції (цінні папери); активи, які швидко реалізуються: дебіторська заборгованість та інші активи, які визначаються відніманням від підсумку розділу II активу  балансу величини

найбільш  ліквідних  активів;  активи,  що  повільно  реалізуються:  статті  розділу  II  активу балансу, за винятком “Витрати майбутніх періодів”, а також статті “Довгост рокові фінансові вкладення” розділу 1 активу балансу (зменшуються на величину вкладень до статутних фондів  інших  підприємств);  активи,  що  важко  реалізуються  статті  розділу  І  балансу “Основні засоби”, “Нематеріальні активи” тощо.

Пасиви балансу групуються ревізором за ступенем їх оплати за календарними періодами. Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидко реалізовуваних активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дає змогу визначити поточну ліквідність. Порівняння активів, які повільно реалізуються, з довго- і середньостроковими пасивами відображає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність  підприємства  на найближчий  період.  Перспективна  ліквідність  є прогнозом платоспроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і платежів.

Отже, ревізія фінансового стану підприємства завершується розробкою конкретних організаційно-технічних заходів щодо оздоровлення економічного клімату підприємства в цілому і окремо по кожному підрозділу, а також вживанням запобіжних санкціонованих заходів щодо виявлених порушень.