Контроль і ревізія

Уже відзначалося, що формування собівартості готової продукції в обліку відображається по дебету рахунка 23 “Виробництво”. Тому, проводячи перевірку, ревізор повинен звернути увагу на записи на рахунках, що кореспондують за кредитом з рахунками витрат, насамперед рахунком

20 “Виробничі запас”. Матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати мають у витратах виробництва велику питому вагу. Тому економія чи перевитрата їх порівняно з встановленими нормами вплине на собівартість продукції. У зв'язку з цим важливим є дієвий контроль за правильним використанням матеріалів у виробництві. Необхідна така організація обліку,   при  якій  фактичні  витрати  можна  було  б  зіставляти  із  встановленими  нормами безперервно, оперативно виявляти відхилення від установлених норм у процесі виготовлення продукції.

Досить важливе значення при організації обліку матеріалів має порядок списання матеріалів у виробництво. П(С)БО 9 “Запаси” припускає можливість вибору підприємством порядку списання матеріалів. Оцінка запасів може проводитися за такими методами: за собівартістю перших  за часом надходження запасів (FIFO);  за середньозваженою собівартістю; за цінами

продажу; нормативних витрат; за ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів.

Відповідно до законодавства підприємство може вибирати одну із двох систем обліку: постійну, періодичну. Вибір системи має бути обумовлений в наказі про облікову політику. При застосуванні періодичної системи обліку надходження та вибуття  запасів їх  залишки  під  час

 

складання звітності групуються на певну дату (місяць, квартал, рік). Постійна система обліку надходження та вибуття запасів характеризується тим, що облік за рухом та залишками запасів відображається станом на кінець робочого дня. Ця система обліку є більш точною, оскільки надає оперативну інформацію. Проте її недоліком є велика трудомісткість. Використовуючи один метод оцінки запасів при застосуванні двох систем обліку, отримують різні суми відпущених у виробництво запасів та їх залишки. Цей факт пояснюється різницею в часі відображення оцінки запасів. Середня собівартість матеріалів визначається шляхом розподілу вартості матеріалів наявних на складі на початок місяця і які надійшли за місяць, на кількість одиниць цих чи матеріалів через розрахунок сум і відсотків транспортно-заготівельних витрат і відхилень фактичної собівартості від планових цін. Метод FIFO припускає списання матеріалів на витрати з фактичної собівартості придбання в хронологічному надходженні партій матеріалів. У цьому випадку облік матеріалів повинний вестися в розрізі партій, що надходять. Метод ґрунтується на тім, що собівартість матеріалів, придбаних у першу чергу, повинна бути віднесена до матеріалів, списаних у першу чергу.

Оскільки  у  фактичну  собівартість  матеріалів  поряд  з  їхньою  вартіс тю  за  цінами придбання (без ПДВ) входять транспортно-заготівельні витрати, необхідно звернути увагу, чи віднесені у вартість матеріалів мита, комісійні винагороди, виплачені постачальницькій і зовнішньоекономічній організаціям; послуги товарним біржам, включаючи брокерські послуги; стороннім організаціям з доставки і збереження матеріальних цінностей. У практиці найчастіше зустрічаються факти, коли в собівартість продукції включаються матеріали, передані у виробничі підрозділи (цехи, ділянки, бригади), але фактично не витрачені у виробництві; чи на витрати основної діяльності відносяться матеріали, використані при проведенні будівельних і ремонтних робіт на об'єктах соціально-культурної сфери, що повинні бути списані за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні фірми, чи на інших об'єктах, що повинні бути профінансовані за рахунок відповідних джерел.

Поряд з матеріальними витратами, про які мова йшла вище, значну питому вагу в собівартості займають витрати на оплату праці, що досягають у деяких галузях матеріального виробництва 1/3 усіх витрат на виробництво. Тому правильності віднесення на собівартість цього виду витрат ревізор також повинен приділити увагу. Причому необхідно враховувати, що витрати на оплату праці відображають у собівартості продукції так само, як і матеріальні витрати, тобто по місцях їхнього виникнення. Як правило, витрати на оплату праці складаються з виплат за відпрацьований  час  чи  обсяг  випущеної  продукції  і  стимулюючих  виплат.  Як  свідчить практика, досить часто у витрати основного виробництва включають витрати з оплати праці працівників, зайнятих іншими видами діяльності (будівництво, соціально-культурне обслуговування і т.п.). Це перевіряється звіренням даних по кредиту рахунка 66 “Розрахунки з оплаті праці” у частині, списаної на виробничі рахунки, і даних по підсумку загальної відомості на  оплату  праці  в  частині  її  нарахування.  Дані  по  підсумку  загальної  відомості  у  всіх випадках повинні бути більші, ніж дані по дебету рахунків обліку виробничих витрат.

В тих випадках, коли при перевірці в деяких організаціях транспорту (морського, річкового, автомобільного, авіаційного) і зв'язку працівникам надають різні доплати, пов'язані з умовами праці і роз'їзним характером роботи, за виконання в рейсах додаткових робіт, що повинні  входити  у фонд  оплати  праці  з  відповідними  нарахуваннями.  Для  цього  ревізор звіряє дані по кредиту рахунка 66 “Розрахунки з оплати праці” і дебету рахунка 23 “Виробництво”. Якщо з'ясується, що такі виплати віднесені на собівартість продукції, ревізор визначає  суму  завищення  собівартості  продукції,  а  отже,  і  заниження  розміру оподатковуваного прибутку. Допоміжні виробництва - важлива і необхідна ланка в діяльності підприємства, тому що розвинута ремонтна служба, інструментальний цех, налагоджене транспортне  господарство,  регулярна  подача  енергії,  пари,  стиснутого  повітря  –  запорука ритмічної і