Контроль і ревізія кошторису видатків на прикладі Рівненського управління меліоративних систем

Узагальнення недоліків у журналі ревізора проводиться з використанням хронологічних, систематизованих і хронологічно-систематизованих групувань.

Хронологічне – недоліки групують послідовно за періодами виникнення їх у фінансово-господарській діяльності установи, яку ревізують. Недоліком цього методу є те, що ревізору доводиться одночасно досліджувати за місяць, квартал усі господарські операції, використовуючи багато нормативних документів. Крім того, при проведенні комплексних ревізій виникають певні труднощі у взаємному контролі операцій і документів.

Систематизоване – це групування виявлених у діяльності установи, яку контролюють, недоліків за однорідністю і змістом і попередньо зафіксованих ревізією у хронологічній послідовності. Недоліком є те, що при цьому дублюються недоліки у хронологічному і систематизованому групуваннях.

Хронологічно-систематизоване групування дає змогу узагальнити недоліки, виявлені ревізією, за часом виникнення і їх однорідністю. Цей вид групування застосовується при проведенні комплексних ревізій, коли недоліки систематизують за розділами акта ревізії.

Документування результатів проміжного контролю використовується як методичний прийом при оформленні контрольних процедур у процесі виконання їх на проміжних стадіях, щоб засвідчити стан об'єктів контролю на момент перевірки (ревізія каси, вибіркова інвентаризація матеріальних цінностей та ін.).

Аналітичне групування – складання відомостей, таблиць, узагальнення однорідних недоліків, виявлених у процесі ревізії, за допомогою таких методичних прийомів, як економічний аналіз, статистичні розрахунки, економіко-математичні методи. Цей вид групування застосовується при складанні відомостей на забраковані вироби і роботи, переплату заробітної плати, наднормативні витрати сировини за конкретний період (квартал, півріччя) і пов'язані з ними матеріальні збитки, сплачених штрафних санкцій за порушення договірних зобов'язань тощо.

Слідчо-юридичне обгрунтування недоліків застосовується тоді, коли необхідно обгрунтувати доказами суму заподіяного збитку або встановити відповідальність службових осіб установи, яку контролюють. При цьому ревізор виконує певні слідчо-юридичні процедури. Він збирає докази, що засвідчують юридичні факти, тобто такі, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин об'єкта із суб'єктом. За джерелами узагальнення юридичні докази поділяють на особисті і речові, первинні і похідні.

До особистих відносять докази, джерелом яких є люди (пояснення сторін і третіх осіб, висновки експертів). Письмові і предметні докази вважають речовими. Наприклад, оригінали первинних документів, вилучені резізором, за рішенням правоохоронних органів, висновки інвентаризаційних комісій щодо списання нестач та інші, ш засвідчують правопорушення.

Первинні докази – одержані від першоджерела (первинні документи, договори про матеріальну відповідальність та ін.).

Похідні докази – добуті повторним групуванням (облікові регістри, машинограми, складені при узагальненні даних первинних документів).

При узагальненні доказів важливою процедурою, яку використовує ревізор, є вилучення оригіналів документів з поточного архіву установи, яку ревізують. Ревізор може вилучати документи у порядку, передбаченому законом – на підставі постанови правоохоронних органів. Замість оригіналу у справах установи залишають копії вилучених документів. Процедуру вилучення документів оформляють спеціальним актом, складеним ревізором а участю керівника і головного бухгалтера підприємства, а також понятих, що не мають відношення до контрольно-ревізійного процесу.

 

 

Кошторис бюджетних установ (далі – кошторис) є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Бюджетне призначення – повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Кошторис має дві складові:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

План асигнувань із загального фонду бюджету – це помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року.

Бюджетне асигнування – повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом із цим кошторисом.

Установа для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).

Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань.

Порядок складання проектів кошторисів

Мінфін, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників відомості про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів.

Для