Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Корифеї українського театру

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
32
Мова: 
Українська
Оцінка: 

В його виконанні Бульба постає перед очима глядача характерним осколком козацтва тієї грубої і могутньої епохи... «

З театральними трупами М. Кропивницький гастролював по всій Російській імперії, мужньо зносив переслідування влади, злигодні кочового життя, постійні нестатки. Але все це надломило здоров'я артиста. М. Кропивницький почав втрачати слух і в 1890 році оселився коло Харкова на хуторі Затишок. Цікаво, що коли через двадцять років (у березні-квітні 1910) М. Кропивницького запросили на гастролі в Одесу й Київ, глядачі переконалися, що своєї майстерності актор не втратив. Одеська преса захоплювалася корифеєм: «Незважаючи на свої 70 років, п. Кропивницький видається зі сцени таким бадьорим, як і дев'ятнадцять років тому. Його гра – та ж сама блискуча гра видатного артиста». В Одесі актор грає центральні ролі у власних п'єсах «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук». Як згадував І, Мар'яненко, граючи роль Йосипа Бичка, М. Кропивницький «ніби «влазить у шкуру» цього персонажа, живе його думками, потаємними бажаннями»: «Залишившись один, Бичок-Кропивницький міняється, мов хамелеон, показуючи своє хижацьке нутро. У монолозі про підміну листа від Андрія та про жагуче бажання оволодіти Оленою ціною золота Марко Лукич підіймався до трагедійних вершин, наближаючись до бальзаківського Фелікса Гранде або пушкінського Скупого з їх несамовитою, потворною жадобою до золота».
Сильно подав образ Бичка М. Кропивницький не тільки як актор, а й як драматург, вкладав у його вуста страшні слова, співзвучні гнилій душі багача: «Та я задавив би себе своїми руками, коли б пересвідчився у тім, що з грішми я не матиму, чого схочу! Нащо ж і гроші тоді, на бісового батька вони, коли на них не можна купить увесь світ? Спалить їх тоді, в воду жбурнуть, на вітер пустить!.. «
Глядачі викликали на сцену старого М. Кропивницького бурхливими оплесками, він виходив, дякував і просив вибачення, що більше виступати не може. Погостювавши у сина в Одесі, артист зібрався додому, але не доїхав, помер у поїзді, на станції Підгірній 21 квітня 1910 року. Поховали драматурга у Харкові. В «Одеському листку» за 1910 рік від 23 квітня було надруковано некролог такого змісту: «Актори Імператорського Малого і Художнього Московських театрів просять вас висловити вам їхній глибокий сердечний сум з приводу смерті створювача малоросійського театру, великого художника сцени і видатного письменника Марка Лукича Кропивницького».
Спадщина корифея велика: він написав понад 40 драматичних творів, більшість з яких комедійного змісту. Головним джерелом його натхнення була дійсність, життя народу. Марко Лукич мав хист композитора. Він автор пісень «За сонцем хмаронька пливе», «Соловейко», «Ревуть-стогнуть гори-хвилі», «Де ти бродиш, моя доле». Для дітей М. Кропивницький написав п'єси «Івасик-Телесик» та «По щучому велінню». Корифей українського театру був також відомий як чудовий перекладач комедії «Ревізор» М. Гоголя.
І. Франко цінував у М. Кропивницькому його талант оповідача, прекрасну мову творів: «Такої чистої, блискучої всіма блисками поезії і гумору народного мови нам не у многих наших писателів лучиться подибати... «
 
2.2 Марія Заньковецька
 
Марія Костянтинівна Заньковецька (Адасовська) народилася в селі Заньки Ніжинського повіту на Чернігівщині в дворянській сім'ї 3 серпня 1860 року.
Дитинство Марії минуло серед селян. Особливо багато пісень їй переспівала і казок переповіла баба Сукондиха, наче знаючи, що в майбутньому дівчинка стане талановитою артисткою, зіграє не одну нещасну селянську долю і заспіває не одну в дитинстві почуту народну пісню.
Освіту Марія одержала в приватному пансіоні в Чернігові. Дівчина дуже любила театр, сама складала маленькі вистави й охоче грала ролі, але батьки були категорично проти вступу до театральної школи.
Першу свою роль – роль Наталки Полтавки – Марія зіграла після закінчення пансіонату в ніжинському аматорському гуртку.
Як дружина обиеженого артилерійського офіцера Хлистова, майбутня артистка змушена була переїхати в Бендери. Тут вона познайомилася з офіцером Миколою Тобілевичем (на сцені Миколою Садовським), відчула непереможний потяг до мистецтва, влилася в трупу М. Кропивницького і все життя присвятила сценічному мистецтву.
Граючи покривджених і зганьблених, Марія Заньковецька розкривала душу жінки з народу, бачила в ній страдницю. В. Василько писав: «Я не пригадую бездумних образів у Заньковецької. Думка завжди була властива їм. Яка саме думка – висока чи низька – це інша справа... «
М. Заньковецька блискуче зіграла центральні ролі в «Назарі Стодолі» Т. Шевченка, в «Безталанній», «Не судилось», «Лимерівні», однак найбільше любила образ Олени з драми М. Кропивницького «Глитай, або ж Павук» і грала цю роль настільки правдиво, що глядачі сльозами вмивалися: «Терпне тіло і стискає дихання, коли Олена Заньковецька, мов несамовита, вбігає на сцену. Очі її повні жаху. З невимовним одчаєм, якимсь зойком, і вириваються у неї слова: «Мамо, мамо, рятуйте!... зрадив, зрадив, милий!.. «
Чудово входила вона й в образ Наталі з «Лимерівни» Панаса Мирного: «Вираз почуття у Заньковецької був настільки яскравий, що вплив його підкоряв не тільки глядача, а й партнерів. Згадується четверта дія п'єси «Лимерівна». Наталя співає пісню «Ой пила, пила та Лимериха на меду та пропила свою дочку молоду». Потім у гніві і сльозах вона звертається до свого хрещеного: «А батенько хрещений до-по-ма-гав... «
Фото Капча