Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Корифеї українського театру

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
32
Мова: 
Українська
Оцінка: 

«Маруся Богуславка» (1897), «Остання нiч» (1899), у яких реалiстично зображено минуле українського народу, його героїчну боротьбу проти турецько-татарських завойовникiв i польської шляхти.

«Богдан Хмельницький» – одна з кращих п'єс української класичної драматургiї, вона була написана на основi глибокого вивчення iсторичних та фольклорних матерiалiв з використанням народних переказiв, iсторичних пiсень та дум про Хмельницького. П'єса охоплює у часi кiлька рокiв боротьби українського народу за своє нацiональне визволення з-пiд гнiту польської шляхти i завершується символiчною картиною – «Переяславська рада». У нiй поряд iз соцiальними подано виразнi особистi мотиви: драма Ганни, яка таємно й безнадiйно закохана в Богдана; особиста драма Богуна, що так само безнадiйно кохає Ганну; облудлива й честолюбна Єлена, яка забавляється то з його сином Тимком, то з Чаплiнським. Художня сила драми полягає в тому, що в нiй головнi герої й iншi персонажi – носiї патрiотичної iдеї визвольної боротьби надiленi рисами не тiльки визначних, а й водночас звичайних реальних людей. З усiх героїв п'єси мене, звичайно, захопив образ Богдана Хмельницького. При всiй складностi i суперечливостi постатi гетьмана як державного дiяча, що став на чолi українського народу в один з найтяжчих перiодiв його героїчної iсторiї, вiн змальований Старицьким правдиво, з любов'ю i щирою симпатiєю [15, 317].
До творiв, побудованих на фольклорному матерiалi, належить i драма Старицького «Маруся Богуславка» (1897), в якiй автор змалював низку правдивих картин з iсторiї українського народу, пов'язаних з його боротьбою проти турецьких загарбникiв. Перед нами постають нашi спiввiтчизники, полоненi турецьким пашою та його пiдручними, що жорстоко з ними поводилися. Їхню непокору в неволi й оспiвав Старицький у своїй знаменитiй п'єсi. Та головна його увага – Маруся Богуславка, яка, ставши дружиною Гiрея, заспокоюється на деякий час. Але ми згодом пересвiдчуємося, що душа її все ж належить Українi, бо жiнка без вагань звiльняє з рабства козакiв i сама хоче повернутися на Україну. Розриваючись мiж материнськими почуттями i тугою за рiдною землею, вона помирає на руках у матерi та Сахрона. У трагiчнiй розв'язцi твору висловлена думка: той, хто зрадить батькiвщину, зречеться заради особистого, мусить загинути.
Драма «Оборона Буншi» (1899) змальовує один iз трагiчних моментiв боротьби українського народу проти шляхетсько-польських загарбникiв уже пiсля Переяславської ради. П'єса наснажена могутнiм пафосом справжнього народного патрiотизму, любовi до своєї вiтчизни, бо сам народ бере найактивнiшу участь у подiях: усi знають, що йдуть на вiрну смерть, але нiхто не вагається, бо треба допомогти з'єднатися силам Хмельницького i Богуна. Звертаючись до складних i драматичних перiодiв iсторiї українського народу, показуючи героїв своїх iсторичних творiв сповненими сили i душевної краси, Старицький виявив вiру в краще майбутнє України.
 
Висновки
 
У XIX столітті у складних історичних умовах суспільного життя, літературних гострих протиборств, ідеологічної і творчої полеміки, українська драматургія і театр переживали період інтенсивних пошуків правди і краси, прагнули якісного оновлення, збагачення як змісту, так і форми, всієї художньої системи театрального мистецтва. Розширення тематики, художні знахідки у сфері поетики драми й естетики театру, жанрово-стильова розмаїтість, взаємозбагачення творчих методів примножували досвід української драматургії. Демократична течія в літературі зміцнювалася розвитком реалістичного театрального мистецтва.
Значних успіхів у 90-х досягає український реалістичний театр. У цей час на Україні, незважаючи на жорстокі цензурні утиски, переслідування, успішно діяли два театральні колективи – М. Кропивницького, а також П. Саксаганського і М. Садовського. Особливою популярністю користувалися п'єси «Хазяїн», «Мартин Боруля», «Суєта», «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого, «Украдене щастя» І. Франка, «Лимерівна» Панаса Мирного.
Велику допомогу українському реалістичному театру надавали передові діячі російської культури. У 1897 році у Москві відбувся І Всеросійський з'їзд акторів, який проходив під знаком боротьби за народний реалістичний театр. У з'їзді брали участь М. Старицький, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька. П. Саксаганський від імені І. Карпенка-Карого та від себе зачитав «Записку», надіслану ними до комісії з'їзду. «В «Записці» гостро критикувались цензурні переслідування українського театрального репертуару, свавілля місцевої адміністрації у ставленні до театральних колективів, підкреслювалась необхідність поліпшення матеріальних і культурних умов існування українського театру. На з'їзді була прочитана також доповідь М. Заньковецької, в якій наголошувалось на потребі створити справжній народний реалістичний театр і рішуче ставилась вимога усунути спеціальні обмеження щодо українського театру. З'їзд підтримав вимоги прославлених корифеїв української сцени, що було зафіксовано в рішенні. Але тільки під тиском революції Головне управління у справах друку циркуляром від 27 лютого 1906 року скасувало ці обмеження.
Тяжкі умови негативно позначились на розвитку українського театрального мистецтва. Царський уряд і його сатрапи всіляко підтримували ремісничі театральні трупи, які пропагували безідейність, аполітизм, відхід від животрепетних тем життя. З'явилося чимало різних бездарних писак-епігонів на зразок Ванченка-Писенецького, Суходольського, Манька, Раєвського, які писали і славили на сцені п'єси низького ідейно-художнього рівня.
Всупереч їм, долаючи всілякі перешкоди та обмеження, розгортали свою діяльність драматичні колективи демократичного спрямування, зокрема театр М. Садовського. Вони знайомили глядача з кращим українським реалістичним репертуаром – з п'єсами І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, М. Старицького, І. Франка, Панаса Мирного, Л. Яновської, Степана Васильченка, Лесі Українки.
 
Використана література:
 
1. Антонович Д. Das ukrainische Theater / Das geistige Leben der Ukraine in Vergangenheit und Gegenwart. Münster, 1930.
2. Антонович Д. Театр // Загал. Укр. енцикл. («Книга Знання»). Т. III.
3. Антонович Д. Триста років українського театру. Прага, 1925.
4. Антонович Д. Український театр. Прага, 1923.
5. Барабан Л. Драматургія В. Винниченка: свіжий погляд // Літературна Україна. 2002, 16 травня, с 6.
6. Блохіна Н. Драматургія В. Винниченка: феміністичне прочитання. // Слово і час, 2002, №4.
7. Брайко О. Драма В. Винниченка “ Чорна Пантера і Білий Медвідь”: характери героїв твору. // Укр.. мова та література, 1997, № 4. с. 5.
8. Векуа О. Драма В. Винниченка “ Дисгармонія”. // Укр.. мова та література, 1997, № 4. с. 6.
9. Винниченко В. Вибрані п’єси. – К., 1991.
10. Винниченко В. Оповідання. Роман “Слово за тобою, Сталіне! ”, П’єса “ Чорна Пантера і Білий Медвідь. ” – К. : Наук. думка, 1999. – 440с.
11. Гуменюк В. Європейська модерна драма як тло творчих пошуків В. Винниченка. // Всесвіт, 2002, 31-2, с. 169-180.
12. Возняк М. Початки української комедії. Львів, 1919.
13. Кисіль О. Український театр. К., 1925.
14. Кисіль О. Шляхи розвитку українського театру. К., 1920.
15. Петров Н. Очерки истории украинской литературы: Киевская искусственная литература преимущественно драматическая. К., 1911.
16. Резанов В. Драма українська: Старовинний театр український. К., 1926 – 1929.
17. Українське народознавство. Навчальний посібник / За ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва, – Львів: Фенікс, 1994.
18. Чарнецький С. Нарис історії українського театру в Галичині (1864 – 1934). Львів, 1934.
19. Чарнецький С. Театр // Історія української культури. Львів, 1937.
Фото Капча