Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Корифеї українського театру

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
32
Мова: 
Українська
Оцінка: 

при цих словах Наталя Заньковецька дивилась на нього з таким полум'ям гніву в очах, що ні один з акторів, які грали хрещеного батька, буквально не витримував її погляду і опускав очі... «

Під час гастролей у Москві Заньковецьку побачив К. Станіславський і дав її грі найвищу оцінку: «Талант винятковий, свій, національний. Я сказав би – істинно народний».
Лев Толстой, захоплений грою артистки, просив її подарувати хустку з плечей. Свій подарунок він вручив із написом: «Безсмертній – від смертного».
У комедійних ролях М. Заньковецька підкорювала зал гумором, жвавістю. М. Рильський, який бачив її на сцені на схилі літ акторки, дивувався з її запальності: «Хто хоч раз чув її спів, то задушевно-смутний, то запально-веселий, завжди овіяний чарами народної пісенної манери, хто бачив, як майже буквально літає вона в огненному танці, той ніколи цього не забуде».
Марія Заньковецька вбачала в українському народові велику силу, захищала його право на рідну мову на І Всеросійському з'їзді театральних діячів. До останніх днів велика українська артистка піклувалася про талановиту молодь, її вважали своєю порадницею і наставницею В. Василько, Г. Юра, Н. Ужвій.
Великий талант, добра школа (крім Чернігівського пансіонату Осовської, вчилася й у консерваторії в Гельсінкі), надзвичайна працьовитість дали змогу Марії Заньковецькій створити понад 30 неповторних ролей, які після неї вже ніхто не міг так майстерно зіграти. Акторка мала гарний голос – драматичне сопрано, бездоганно виконувала найскладніші пісні. Ще при житті М. Заньковецьку порівнювали з акторками, яких знав світ, італійкою Е. Дузе, француженкою С. Бернар.
Не покидала сцени М. Заньковецька і в радянські часи, хоча знала, що слідкують за кожним кроком і що й вона під недремним наглядом чекістів. Працювала тоді вона в Державному Народному Театрі в Києві разом з П. Саксаганським та І. Мар'яненком. Згодом цьому театрові присвоїли ім'я М. Заньковецької.
Свій творчий шлях акторка закінчила зйомками у фільмі «Остап Бандура» в 1923 році. Померла М. Заньковецька в Ніжині у 1934 році. Похована в Києві на Байковому кладовищі.
 
2.3 Микола Садовський
 
Справжнє прізвище Миколи Садовського – Тобілевич. Він народився 6 березня 1856 року в селі Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії. У дитинстві Миколка дуже близько сходився із селянськими дітьми, від матері чув чимало хорошого про театр, адже Євдокія Зіновіївна бачила вистави мандрівних труп Млотковського і Жураховського, знала напам'ять п'єсу «Наталка Полтавка». Юний Микола захоплювався виставами, які у Бобринці влаштовував брат Іван (Карпенко-Карий) та Марко Кропивницький.
Не закінчивши Єлисаветградського реального училища, в 1877 році Микола пішов добровольцем на російсько-турецьку війну, був хоробрим воїном і в боях за Шипку одержав георгіївський хрест. Після війни перебував на військовій службі в Бендерах, де й зустрівся із М. Заньковецькою. Влітку 1888 року вони заснували трупу, яка плідно гастролювала десять років, влившись трохи пізніше в «Товариство російсько-малоросійських артистів під орудою Панаса Саксаганського», в яке на три сезони приєдналася і трупа М. Кропивницького.
Діяльність Миколи Садовського та Марії Заньковецької розпочалася в липні 1900 року в Полтаві виставою «Глитай, або ж Павук». Через півроку ними ж була поставлена високо актуальна у той час комедія Івана Карпенка-Карого «Хазяїн» [8, 125].
У 1906 році Марія Заньковецька та Микола Садовський організували в Києві перший стаціонарний український професійний театр, якому аж через рік уряд віддав Троїцький народний дім як приміщення для праці.
Трупа Садовського ставила українські, російські та зарубіжні п'єси, а сам керівник був неперевершеним майстром трагічних ролей.
У п'єсі М. Старицького «Богдан Хмельницький» Микола Садовський грав роль гетьмана. І. Мар'яненко згадував його виступ: «У сценах прийомів і боїв – булава, якою Микола Карпович володів досконало. Поводився він у козацькому вбранні зовсім вільно, невимушено, немов то був його звичайний повсякденний одяг».
Найулюбленішою роллю Миколи Садовського була роль Сави Чалого в однойменній трагедії Івана Карпенка-Карого. Суперечливий образ освіченого козака, спочатку ватажка повстанських мас, а потім ревного служителя польської шляхти, вдавався М. Садовському особливо. Ось як виглядала остання частина твору у виконанні корифея: «Похиливши голову, Чалий запитував: «Що ж брати мої хотять?» Йому відповідали, що настав час розплатитися за всі кривди, які він вчинив народу. Тоді Сава-Садовський, пробуючи зіграти на козацькій честі, просив дати йому можливість вмерти у чесному поєдинку. Йому відмовляли в праві на поєдинок. «За те, що кіш у Чорнім лісі наш спалив, – виголошував вирок Гнат Голий, – за те, що ловив товаришів своїх і в руки панські віддавав, за те, що церкву ти спалив, тебе громада наша смерті присудила».
Першу фразу Сава-Садовський слухав з гордо піднятою головою, навіть з усмішкою, на другій – схиляв голову, а коли чув про церкву, закривав лице руками і повертався спиною до месників, які вбивали його. Технічно це робилося так: шабля Медведя, що стояв праворуч, проходила поза спиною і виходила ліворуч між пахвою і рукою Сави. Кравчина робив той же рух зліва направо, а Гнат всаджував шаблю прямо у спину Чалого. Було враження, що дійсно Садовського-Саву прокололи шаблями... «
Неперевершено грав Микола Садовський Опанаса (драма «Бурлака» Івана Карпенка-Карого), Командора («Камінний
Фото Капча