Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве показання

За результатами опитування суддів було встановлено, що вони стикалися у своїй практиці з наданням неправдивої інформації, яку надавали: перекладач – 1, 4%, судовий експерт – 6, 6%, захисник – 19, 3%, потерпілий – 43, 2%, підсудний – 69, 2%, свідок – 74, 6%. За результатами опитування слідчих була отримана подібна інформація: судовий експерт – 5, 3%, захисник – 10, 5%, потерпілий – 31, 6%, обвинувачений (підозрюваний) – 63, 2%, свідок – 68, 4%.

У підрозділі 4. 2. «Свідок як суб’єкт злочину» підкреслено, що свідок є учасником кримінального, цивільного, адміністративного та конституційного процесу. ГПК не передбачає такого учасника як свідок. Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» через відсутність обов’язку надавати правдиве показання та відповідної попередженності про настання кримінальної відповідальності – свідок у конституційному судочинстві при надані завідомо неправдивого показання не є суб’єктом злочину.

Розкрито спеціальні ознаки щодо свідка як суб’єкта злочину – процесуальність та попередженність. Наявність загальних та спеціальних ознак дозволяє визначити кримінально-правове розуміння свідка – це фізична, осудна особа (загальний вік кримінальної відповідальності 16 років), викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом, про яку є дані, що їй відомі обставини, що відносяться до справи, ігноруючи попередження про кримінальну відповідальність, завідомо надала неправдиве показання, що матеріально відображено у відповідній процесуальній формі.

У підрозділі 4. 3. «Потерпілий як суб’єкт злочину» розглянуто потерпілого, що є учасником кримінального судочинства, як суб’єкта завідомо неправдивого показання (ст. 384 КК).

Через наявність загальних (фізична, осудність, вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність) та спеціальних ознак (процесуальність, попередженність) надано кримінально-правове визначення потерпілого – це фізична, осудна особа (загальний вік кримінальної відповідальності 16 років), якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, що ігноруючи попередження про кримінальну відповідальність, завідомо надала неправдиве показання, яке матеріально відображено у відповідній документованій формі.

У підрозділі 4. 4. «Експерт, оцінювач та перекладач як суб’єкти злочину» встановлено, що поряд із законодавчими вказівками на поняття цих суб’єктів, що вказує на їх процесуальний статус, існує специфічна вказівка на їх професійність (що також підтверджується Класифікатором професій, затвердженим наказом Держспоживстандарту України). Це означає, що ці суб’єкти є не тільки учасниками процесу або провадження, вони володіють професійними навичками, мають відповідну освіту, ліцензію тощо. Крім того, встановлено й таку ознаку як попередженність вказаних осіб про настання кримінальної відповідальності за ст. 384 КК.

Запропоновано встановити кримінальну відповідальність спеціаліста за надання неправдивого висновку через включення його до диспозиції статті та внесення відповідних змін до процесуального законодавства, встановлення попередження про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК.

Розділ 5 «Покарання за завідомо неправдиве показання» складається з двох підрозділів, у яких визначаються види покарання за ст. 384 КК та їх призначення, а також проблеми звільнення особи від покарання та призначення його з випробуванням.

У підрозділі 5. 1. «Види покарання за ст. 384 КК та їх призначення» за результатами узагальнення вироків були отримані такі дані: за ч. 1 ст. 384 КК було засуджено 64, 9% осіб, за ч. 2 ст. 384 КК – 35, 1% осіб. За видами покарань, які передбачені в санкції, були призначені: виправні роботи – 6, 3%, арешт – 11, 7%, обмеження волі – 44, 8%, позбавлення волі – 19, 2%. Штраф, який не встановлюється ст. 384 КК як вид покарання, призначався як більш м’яке до 14, 2% засуджених осіб.

Запропоновано формулювання санкції: до ч. 1 ст. 384 КК – «…караються штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі від одного до п’яти років, або позбавленням волі до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років…»; до ч. 2 ст. 384 КК – «…караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або позбавленням волі від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років…».

У підрозділі 5. 2 «Проблеми звільнення особи від покарання та призначення його з випробуванням» через узагальнення вироків за ст. 384 КК, встановлено, що 60, 2% засуджених осіб було звільнено від відбування покарання. Причому 97, 2% від звільнених від відбування засуджених осіб були звільненні з випробуванням, а 2, 8% у зв’язку з амністією.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням до засуджених за ст. 384 КК застосовувалося судом з іспитовим строком: на 1 рік – 77, 4%; на 1 рік 6 міс. – 2, 2%; на 2 роки – 13, 9%, на 3 роки – 3, 6% від кількості осіб, які були звільненні від відбування покарання.

Поставлено питання щодо предмету випробування особи. Злочин, передбачений ст. 384 КК, є специфічним, учинюється у межах суспільних відносин, що забезпечують формування доказів та іншої інформації, що має оціночний характер, через застосування обману. Через це піддано сумніву взагалі можливість застосування такої підстави звільнення від відбування покарання «з випробуванням» до осіб, засуджених за ст. 384 КК.