Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

У правозастосуванні часом викликають труднощі тлумачення такого оціночного поняття, як «тривалий час», яке фігурує у ч. 2 ст. 146 КК України, оскільки воно віддане на розсуд суб’єкта правозастосування шляхом його витлумачення останнім у кожному конкретному випадку.

В. М. Косович оціночне поняття окреслює як закріплену в правовій нормі абстрактну характеристику соціальної значимості реальних або потенційних фактів, що має бути неодмінно конкретизована під час його застосування чи реалізації, завдяки чому забезпечується юридичне реагування держави на всі індивідуалізовані факти, яким властива зафіксована у юридичній нормі значущість» [73, с. 26]. При цьому суб’єкти кримінально-правової кваліфікації допускають найбільше помилок саме при кваліфікації за статтями Особливої частини КК України, що містять оціночні поняття.

Деякі зарубіжні правники вказують, що оціночні поняття характеризуються тим, що суб’єкт, який їх використовує, виконує подвійну функцію: він не лише порівнює досліджуване явище з деяким загальним поняттям, але і формулює (у певних межах) зміст цього поняття. При цьому оцінки змінюються не лише від людини до людини, а і в однієї і тієї ж людини зі спливом часу. Все це дає можливість віднести оціночні ознаки до змінних ознак (понять) [74, с. 116]. Наш сучасник П. С. Берзін наголошує, що «одним із основних завдань КК є те, щоб чіткість, зрозумілість (особливо на рівні змісту окремих дефініцій) та єдність термінологічних конструкцій (формулювань) виключала б неоднозначне застосування його положень» [75, с. 424].

Зазначимо, що проблеми інтерпретації оціночних понять обговорюються у науці кримінального права, і є одним із пріоритетних напрямків досягнення уніфікації та єдності в розумінні цих понять виступає необхідність чіткого визначення суспільно небезпечних наслідків.

Наявність чи відсутність тривалого часу має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних обставин справи та особи потерпілого. Зазвичай це принаймні кілька тижнів. Оскільки викрадення людини є одноактною дією, ця ознака не стосується другої форми розглядуваного злочину.

Прикладом може слугувати вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 16 травня 2016 р. за ч. 2 ст. 146 КК України. У судовому засіданні потерпіла суду показала, що 23 листопада 2015 р., приблизно о 15 год., коли вона йшла з роботи, з кафе «Левекс» м. Бучач, де вона працює офіціанткою, додому, на неї напали невідомі особи в масках та, застосовуючи фізичну силу, схопили її і проти її волі заштовхнули в автомобіль та кудись повезли. В автомобілі їй наділи поліетиленовий кульок на голову та зв’язали руки. Їй було дуже важко дихати і вона в ті хвилини думала, що може померти. Через деякий час автомобіль зупинився, її вивели з автомобіля та насильно, використовуючи фізичну силу, проти її волі завели в якесь напівпідвальне приміщення, де посадили на стілець і прив’язали до нього ноги. У тому приміщенні зловмисники, якими, як їй стало відомо під час досудового розслідування, були обвинувачені, утримували її приблизно дві години, протягом яких, застосовуючи погрози застосування насильства щодо неї та її близьких родичів, намагалися добитися від неї зізнання у заволодінні коштами приватного підприємця. При цьому говорили, що запишуть її зізнання на диктофон. У якийсь момент, відчуваючи сильну спрагу, вона попросила води і хтось із них подав їй кружку з водою. Будучи дуже наляканою неправомірними діями нападників, переживаючи за своє життя, вона обмовила себе, сказала, що ніби-то заволоділа коштами цього приватного підприємця, при цьому назвала прізвище, яке прийшло їй в голову, і сказала, що кошти знаходяться у тієї особи. Тільки після того обвинувачені розрізали стрічку, якою були зафіксовані її ноги, вивели її на вулицю, посадили в автомобіль та вивезли в район селища цукрового заводу м. Бучач, біля автозаправки «Окко», де розрізали стрічку, якою були зафіксовані руки, зняли поліетиленовий пакет з голови і відпустили її. Вона зателефонувала власнику кафе «Левекс». Невдовзі після того, вдома у останнього вона розповіла про напад на неї. Він зателефонував у поліцію. Після пережитого вона лікується стаціонарно. Цим злочином їй завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у її житті: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, складність виконання повсякденних обов’язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниження гідності, побоювання щодо майбутнього стану здоров’я [76].

Схожим прикладом є вирок Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 6 квітня 2016 р. [77].

Особливо кваліфікованими видами розглядуваного злочину (ч. 3 ст. 146 КК України) є:

1) вчинення його організованою групою;

2) спричинення ним тяжких наслідків.

Принагідно зазначимо, що відповідно до ч. 3 ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні браті участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних