Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

Способи вчинення цього злочину, як наголошується в літературі, є різними: обман, зловживання довірою, відібрання засобів пересування, ключів або інших необхідних засобів тощо [64, с. 164].

Зазначимо, що незаконне позбавлення волі є триваючим злочином. Закінченим цей злочин є з моменту фактичного обмеження потерпілого в свободі пересування.

Високий ступінь тяжкості викрадення людини незалежно від її віку, значне його поширення поставили питання про необхідність видання таких законів, які б забезпечували ефективний захист прав громадян. В історії кримінального права України викрадення людини як один з видів посягань на свободу особи мало місце протягом століть і переслідувалося за законом. При цьому закон визнавав дане діяння самостійним складом злочину, відповідальність за який була передбачена в окремій статті, диференціюючи відповідальність залежно від різних об’єктивних та суб’єктивних ознак. Але після жовтневої революції 1917 р. кримінально караним залишилося лише викрадення дітей. У КК України 2001 р. відповідальність за викрадення людини встановлена в одній статті з незаконним позбавленням волі, тобто в ній об’єднані два самостійних склади злочинів, що є, на думку О. О. Володіної, є невдалим [65], з чим варто погодитися.

Примітно, що викрадення людини було вперше криміналізовано у чинному КК України (у КК 1960 р. було передбачено відповідальність лише за незаконне позбавлення волі – ст. 123 і, окремо, за викрадення чужої дитини – ст. 124).

На думку О. О. Володіної, викрадення людини – це умисне протиправне заволодіння людиною будь-яким способом, поєднане з переміщенням її з місця перебування [65, c. 12], А. С. Політова окреслює його як відкрите або таємне заволодіння людиною, яку всупереч її волі переміщують із місця постійного чи тимчасового перебування до іншого місця, де вона тримається іншими особами протягом певного часу з метою отримання вигід майнового або немайнового характеру [63, c. 6].

Способи його вчинення також є різними: таємний, відкритий, насильницький, обманний та ін. Закінчений цей злочин є з моменту заволодіння людиною та фактичного початку обмеження волі [12, c. 165].

Так, Оболонський районний суд міста Києва засудив до реального терміну покарання осіб, які позбавили волі підприємця та вимагали за його звільнення 1 мільйон доларів США. Як встановлено у ході досудового слідства, у листопаді 2015 р. п’ятеро зловмисників, пред’явивши підроблене посвідчення працівника міліції та погрожуючи зброєю, викрали потерпілого з його будинку. Посадивши чоловіка до автівки, зловмисники вивезли його до Кривого Рогу, після чого ще два дні возили по різним містам України. За визволення з полону злочинці вимагали у родини підприємця 1 млн. доларів США, однак потім зменшили суму викупу до 500 тис. доларів США. У подальшому вони погодилися звільнити чоловіка за 250 тисяч у. о., що й зробили після отримання вказаної суми грошових коштів. У ході проведення оперативно-розшукових заходів правоохоронцям вдалося встановити особи нападників та затримати їх. Під час затримання у них вилучили грошові кошти, вогнепальну зброю та боєприпаси. Суд визнав зловмисників винними за ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 353, ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 345 КК України та призначив двом з них покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, ще двом – покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, та одній особі покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна [66].

Згідно із теорією кримінального права до таких ознак відносяться суб’єкт та суб’єктивна сторона злочину, ознаки яких є чітко визначені і закріплені у вітчизняному кримінальному законодавстві. Суб’єкт та суб’єктивна сторона злочину є обов’язковими елементами складу злочину, і якщо хоча б один із них відсутній, відсутній і сам злочин.

Розпочнемо з визначення поняття та ознак суб’єкта злочину. На думку І. С. Власова, це елемент кожного злочину і тут важливість його міститься в тому, що без нього неможлива кримінальна відповідальність, оскільки злочин є результат певної поведінки суб’єкта, а покарання застосовується лише до цього суб’єкта залежно від його вини. З другого боку, суб’єкт злочину – це завжди особа, винна у вчиненні злочину, що виступила проти волі суспільства, і в цьому розрізі питання про суб’єкт нерозривно пов’язане з питанням про конкретні причини злочину, з проблемою причин злочинності в цілому» [67, с. 11]. Я. М. Брайнін, в свою чергу, підкреслював, що характеристика суб’єкта злочину допомагає правильній оцінці суспільної небезпечності діяння і особи того, хто вчинив злочин [35, с. 112]. Відсутність суб’єкта виключає наявність складу злочину і зумовлює відсутність підстав для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Суб’єкт злочину – це «не абстрактне юридичне поняття, що є поза часом і простором, а людина, що живе в суспільстві і вчиняє злочинні дії» [68, с. 122]. За своєю сутністю питання про суб’єкт злочину є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності [37, с. 101].

Суб’єкт злочину є одним із обов’язкових елементів будь-якого складу злочину. Відповідно до ч. 1 ст.